Глава 6 Буцефал

Глава 6 Буцефал

-  Ласкаво просимо, на авіалінії Буцефал, будьте такі ласкаві,  швидко сядьте, в крісла гасіння інерції. Ну і, звичайно же, пристібайтеся, інакше, ми не несемо відповідальності за ваш політ, - пролунав голос пілота, на гучному зв'язку.

І знову, всі мовчки займали свої місця. Звичайна процедура, при виході з дока, або будь-яких інших маневрах. Для безпеки, екіпаж повинен перебувати на сидіннях. Гравітація може не витримати, або її пересилить інерція, чи просто гравітаційний удар. Космічний корабель, чимось схожий на підводний човен, і працює по схожим принципам, от тільки за бортом немає тиску, через що, космічний корабель ще більш вразливий. Хоча знаєте, перші далекі кораблі, будувалися по принципу підводних човнів. Усі сидіння, десантного відсіку, розташовувалися по центру, захищені додатковими внутрішніми плитами по корпусу і між собою.

Після того, як всі пристебнули затискачі, заговорив командир. Система корабля, автоматично під’єдналася до командира, з’єднавши його з пілотом. Тому, командир знав, коли усі були готові і почав:

- Мені шкода, що ви так і не змогли поспілкуватися в спокійній обстановці. Але ви всі професіонали, пройшли багато через що, тому не забувайте, та дійте згідно з навчанням.

- Для когось, це рутинна буденність, - грайливо сказав хлопець праворуч від командира. - Завдання то туди і назад, прогулянка в парку!

Тільки він і засміявся.

- Було-б краще, поспілкуватися за столом, - сказав хлопець ліворуч.

- Пфф. - відповів правий.

- Коротше кажучи, представтеся і розкажіть про підготовку, - голос Сміла, хоч і розходився з динаміків, але він був однотонним, спокійним і холодним.

Усі сиділи з закритими шоломами, ніхто навіть не намагався їх відкрити. Знали, що може статися у космосі, розгерметизація це найменша біда, в середині усе може закипіти.

- Почну! - крикнув правий і підняв руки вгору, так йому хотілося уваги. - Мене звати Герман і я, кращий солдат на курсі спец-корпусу!

- Це багато чого пояснює, - сказав Сміл.

- Як Ви смієте! - обурювався Герман. - Спец-корпус, це найкращий підрозділ Протекторату Землі!

Корпус спеціального призначення, по простому Спец-корпус. Ряд військ Земного протекторату, які підпорядковані лише самому протекторату. Гарні бійці, були колись, зараз в академію на Землі, можуть потрапити лише діти багатіїв, щоб зайняти пост в уряді, без цього ніяк. Та люди їх зазвичай звуть карателі, адже коли їх стяг з’являється у системі, чекай біди. Просто так, вони не палять паливо і не бруднять чоботи лише парад, заради показу сили, чи брудна робота в тіні.

- Пафосна назва, для розпещених пай хлопчиків. Котрі бігають лише під камерами, - коротко відповів Сміл.

- Та як ви смієте! Ви хоч знаєте, як важко туди потрапити! Та чого коштує навчання! Не кожен може закінчити навчання, вас би точно відрахували! А я став найкращим! Не маючи нічого! - розлютився він.

- Герман замовкни. Не груби командиру, вміло переноси усі тяготи та негаразди. Пробачте, до нього треба звикнути, - пролунав жіночий голос.

Вона наче і не кричала, а він надзвичайно швидко заспокоївся. Та знову став собою.

- Це Карен, дрон-технік, найкраща випускниця за останні п’ятдесят років, побила усі можливі рекорди керування дронами. І теж, із спец-корпусу! - зарозумілість Германа, була його сутністю.

- Спеціаліст, штурм технік, з безпілотних апаратів, - поправила його вона.

- Підрозділ Люмін? - спитав Сміл.

- Як ви здогадалися? Проходила навчання, та тренування у них, - дівчина явно здивувалася, підрозділ секретний.

- Неважливо, відмінна підготовка і ефективність, - голос командира був рівним та натягнутим, наче струна.

- Ого, за звичай всі кажуть, що то психи і неадеквати, - тихо сказала вона.

- Так кажуть тільки дурні, - сказав сидівший ліворуч від командира.

Карен засміялася, а Герман загарчав.

- Я Арсен, снайпер КАД, - коротка відповідь, м'яким приглушеним тембром.

Космічний Абордажний Десант, спеціалізуються на швидкій висадці. Небезпечні, та є спадкоємцями Морської Піхоти старої землі. Небезпечні, та повністю покладаються на підтримку з кораблів і швидкі рухи.

- Хто командував? - Сміл поки не виявляв емоції.

- Майор, Семюел Адам Вейрц, - знову коротко, але по суті.

- Він навчився, поміщатися в капсулі без допомоги? - звучало як жарт, але інтонації не було.

Арсен посміхнувся.

О, так... це моя вина. Доповнена реальність, для цього часу є нормою, навіть буденністю. І так, була увімкнена конференція, і кожен мав перед очима по п'ять екранів, на яких були зображені обличчя зі скафандрів.

- Насилу. Він сказав що хтось точно спитає. То відповісти саме так, - явно здивувався, цей Арсен. - Що можна довіряти цій людині, адже…

- Так, він у своєму репертуарі, - перебив Сміл. - Аліна, будь добра, розкажи дітлахам про себе.

- Авжеж, - тепло посміхнулася дівчина. - Майстер бар'єру, Космічна Піхота, підрозділ Кішки.

Уже троє відомих колег, збільшили очі і відкрили роти. Вони не могли повірити, що маленька дівчинка, яка йшла поруч з ними, була з цих головорізів. Це була не проста космічна піхота, хоч це по своїй суті, уже була еліта, яка брала свій початок з механізованих підрозділів старої Землі. Ідуть у бій на важких десантних кораблях чи в капсулах. Спеціалісти з будь-якої зброї, важка броня.  Мінімальна підтримка, найнебезпечніші завдання.

- На зв’язку, ваш любий пілот! Отже, слухайте уважно, я не маю наміру повторювати. Буцефал націлений на Гіпнос-4, чекаємо розрахунків і команд, але думаю, це буде ковзання, - він відключився, так само раптово, як і з'явився.

До дівчини були питання, лише у трьох. Командиру, на диво, було повністю байдуже, він розклав пасьянс, доки балакав з ними. Він сам набирав підрозділ, читав усі досьє і вибрав саме цих а міг, вибрати найкращих, та взяв двох зелених, монстра, ветерана та зарозумілість.