Глава 2 Пробудження

Глава 2 Пробудження

Медичний відсік, тепер повністю використовувався для пробудження. Ліжка прибрані а пристрої життєзабезпечення заховані, вони звичайно ж знаходяться в стінах, при необхідності відразу з'являться. Звичайно, це не стосується спеціалізованих, ну операційних, або капсули підтримки життя. Багато хто навіть не чув про останні, але ці ліжка-капсули, мають свою закриту середу і потужну батарею. Вони призначені для транспортування пацієнтів, на велику відстань. Звичайно, при нинішньому рівні медицини, вони використовуються зрідка, військовими частіше, але вони завжди будуть корисні. Самі же капсули стазису, годяться не для всього, все-таки вони профільовані.

У стелі був відкритий отвір, як і в правій стіні, захищений парканом, раптом роззява звалиться. Отвір вів до сховища, місця зберігання, стазисних капсул. Броньоване приміщення, захищене найважчими перегородками і, посилено енерго-щитами, та кінетичними бар’єрами. Жоден мікрометеорит, не може пробити таку броню, з першого разу. На Арго зробили все, щоб захистити корабель, і особливо для цього приміщення. Ви могли втратити ангар, або будь-який інший важливий відсік. А цей, повинен був вижити.

Пожвавлення у відсіку, біло визвано пробудженням. Механічна рука збиралася взяти наступну капсулу, звичайна процедура. Тільки от, людина в цій капсулі, вже розплющила очі і спостерігала за процесом. Як наближалася рука, прокрутилася навколо осі і схопила нову капсулу. Без будь-якої вібрації чи шуму, підхопила його і віднесла до медичного пункту. Акуратно поклала на підлогу, робот уже стояв поруч. Рука швидко попрямувала назад, у пошуках нового щасливчика, першої хвилі.

Перша хвиля. Найважливіша частина експедиції, та більшість з них буде відмічена лише в бортових журналах. Про них забудуть а будуть пам’ятати, лише головних, тих хто сидів і віддавав накази а не повзав у багнюці, намагаючись зробити щось дійсно корисне.

Робот  підключив капсулу до трубок, що йдуть з підлоги і, активував, останню послідовність. По нервам пробіг розряд, який повинен був привести людину до тями. Але на жаль, розслабленого пробудження не було, натомість, по нервах побіг жар, викликавши пекельний біль. Робот швидко відключив процедуру, отримуючи аномальні показники, а сама людина кричала від болю. Та самий жах, він знав, що так буде. Через пробудження, уся процедура стала тортурою, адже тіло вже було готове і пручалося новому зарядові.

В ту-ж мить, до них направився лікар, в білому комбінезоні і накинутим халаті. Хоч це і був пережиток минулого, але деякі лікарі, досі носили білі халати. Кришка піднялася, лікар посвітила світловим пальцем, на обличчя чоловіка. Звичайна медична рукавичка, мала багато функцій, та головні це ліхтар і щуп. Лікарем виявилася, молода жінка, з короткою стрижкою, морквяною шкірою і потужною статурою. Світила прямо в очі, старий але дієвий метод, хоча і були нові методи перевірки стану людини. Переконалася в дієвості реакції, зіниці звужувалися та розширялися, око слідкувало за світлом, навіть нічого казати не довелося. Та вона не звернула уваги на блиск в очах, наче від лінзи. Вона дістала планшет, який був прикріплений до задньої частини робота.

- Як ви себе почуваєте? - запитала лікар.

- Вже краще, - голос був спокійний, тихий, ні нотки на нещодавній біль.

Робот мовчав, а чоловік повільно підвівся і сів, скинувши ноги з капсули. Він був куди жвавішим від усіх, хто тут був, та явно подавлений.

- Я не розумію, всі показники в нормі. Чому так сталося? - лікар явно не знала, кому задати це питання.

- Нічого страшного, зі мною завжди так.

Її очі розширилися, і вона відмахнулася від цих слів планшетом.

- Неможливо, процедура налагоджена. Якби у когось на борту, була така реакція, вона була б у базі даних! - зарозуміло сказала вона, навіть не перевіривши повідомлення, на особистому інтерфейсі.

- Ох, - тяжко зітхнув чоловік.

Це був молодий чоловік з волоссям, схожим на кульбабу, здавалося, що можна дути і воно полетить. Очі його були зелені і не дивилися лікарю в очі, вони бігали, довго не затримуючись на одному місці. Обличчя було безсилим, геть пониклим і блідим. Здавалося, йому на все байдуже.

- Мерінія, будь ласка, не затримуйте першопрохідця, - у робота були чіткі команди, а вона затримувала процес.

- Піонер? - здивовано запитала лікар, її погляд несхвально мерехтів по всьому тілу.

Комбінезон, що одягали усі, хто занурювався у стазис, був облягаючим. Тому, вона геть не помітила, м’язів на тілі хлопця, скоріше насторожилася їх відсутністю. Зріст її теж не вразив, у нього навіть шрамів на обличчі не було, звичайне людське обличчя, старих слов’ян.

- Хто там прокинувся? - пролунав гучний і радісний крик.

Біля протилежної стіни, встав чоловік і відштовхнув робота в бік, але перекинути їх не так-то просто. Високий і красивий чоловік, з великими м'язами, що підкреслював комбінезон. Рудий з білим пір’ям та ідеальною фігурою, і вогнем в очах. Геть протилежний до хлопця, навіть його шкіра, мала гарний загар. Цей чоловік їй зразу сподобався, та вона вирішила, що він якийсь командир, чи хтось ще вище.

- А, це ти, - недбало сказав він. - Нащо вони тебе розбудили? Ну хоч хтось буде утилізувати, те лайно яким нас годують.

- І я, не радий бачити тебе, Зак, прикрився би.

- А може, лікарю подобається такий вид, - відразу прийняв геркулесову стійку, показавши всі свої чудові м'язи.

Лікар, Мерінія, просто хихикнула, та поклала планшет назад до робота. Та по очам було видно, що це їй подобалося, на Марсі майже усі, мають таку комплекцію, та у Зака, усі м’язи наче з підручника, усі ідеальні..

- Мила, не стій поруч з ним, а то, можна і заразу підхопити, - грайливо сказав Зак.

-  Хаха, яку це? - вона вже теж грала з ним.

- Ну, він же з тих... пожирачів планет.

- Факір? - здивовано запитала вона.

- Ні, з тих, хто гірший.