10. Шкарпетки з Ріком та Морті, супер-пупер дурнувата ідея і таємницю розкрито!

Прокинулась несподівано, коли холодний та мокрий ніс Гертруди торкнувся щоки. Не думала, що настане час, і я зрадію цій її звичці. Та після двотижневих пробуджень під пісню Брітні, що стоїть на рингтоні будильника в Христі, засумуєш за чим завгодно.

— Вже встаю, — пробурмотіла я, чухаючи Герті за вухом, навіть не розплющуючи очей. — Зараз підемо гуляти…. Ще дві хвилиночки.

— А ми вже погуляли, — відповіли мені.

І я від несподіванки ледь не скотилася з ліжка. Піднявши голову, побачила в дверях усміхненого Ореста, і минула ніч пронеслася перед очима, немов усе життя перед смертю. Так, ми все ще в тій реальності, де на нас полюють Люди в чорному, ми ховаємось у лісовому будиночку, а ще… я цілувалася зі Снігурем. О. Боже. Мій.

Впавши лицем у подушку, щоб приховати червоні від сорому щоки, ледь стрималась, щоб не застогнати. А йому хоч би що. Докинув, що кава на столику, а він буде топити піч, та зачинив двері.

— Герті, люба, і як ти оце все допустила? — прошепотіла я, глипнувши на щасливу вівчарку.

Та собака лиш голову набік схилила та грайливо замотиляла хвостом. Зітхнувши, я все ж з нею погодилася, що пізно шкодувати про зроблене, і виповзла з ліжка. Температура в кімнаті значно понизилась, тому щоб добратися до кави, прихопила зі собою ковдру.

Перший ковток, і мої мізки почали потроху оживати. І перше, за що зачепилися думки, - це рюкзак, який так і стояв у кутку. Вчора я туди навіть не зазирала, а тепер мене аж розпирало від цікавості, що ж Христя встигла мені туди покласти. Сподіваюся хоча б на зубну щітку та гребінець.

Відставивши горнятко, я рушила в своєму царському коконі до дверей, і схопивши торбу, всілася з нею в кріслі. Затамувавши подих, вхопилася за язичок і потягнула.

Перше, що потрапило мені на очі, виявилося теплим блакитним худі, та замість того, щоб зрадіти, я спохмурніла. Не бажаючи вірити в очевидне, відкинула його та дістала наступну річ. Чорні джинси. Далі шкарпетки з Ріком та Морті, щітка для волосся у вигляді ракушки, запечатана зубна щітка та нарешті нижня білизна. Мереживна та огидно рожева. Яку подарувала мені Христя на минулий день народження. Все б нічого, та всі ці речі я не могла знайти з того часу, як Христина поселилася в мене три тижні тому.

Паззл у моїй голові нарешті склався, і я підняла погляд на Гертруду, точніше на її нашийник.

— Герті, йди до мене, — промовила тихо.

Голос затремтів, хоч я й не могла зрозуміти, що відчуваю. Невимовну злість чи гірку образу. Здається, мене обвели навколо пальця, а я, дурепа, навіть нічого не запідозрила.  

Коли вівчарка, не розуміючи чого я від неї хочу, повільно наблизилась, я погладила її по лахматій голові та розстібнула нашийник. Провівши пальцями вздовж внутрішньої підкладки, знову нащупала крихітний предмет, як і минулого разу, та піднесла до очей, щоб зрозуміти, як можна його звідти добути. За кілька довгих хвилин боротьби з тканиною, на мою долоню таки випала крихітна карта пам’яті. Сподіваюся, мій телефон ще не помер без зарядки, і я зможу підтвердити свої підозри просто зараз.

Здавалося, що від моєї злості навіть температура в кімнаті піднялася, бо, відкинувши ковдру, я не здригнулася. Підійшла до куртки, яку Орест повісив на гачку біля печі, виловила з кишені телефон і, затиснувши його в руці, прислухалась. За дверима, судячи зі звуків, мій таємничий Снігур закидав дрова у піч. І в будь-який момент може повернутися сюди. Тож часу в мене не так уже й багато.

Вставляючи карту та чекаючи доки увімкнеться телефон, помітила, що мої пальці тремтять. Бо хоч я й не знала, що там, і чи є там узагалі що-небудь, чи це просто черговий муляж, та була впевнена, це мене дуже засмутить.

Однин-єдиний файл – це все, що знайшлося на карті. Не задумуючись, тицьнула на нього. І за мить ледь стримала гірку посмішку.

З екрану мені щасливо посміхалася Христя.

— Привіт, подруго! — замахала вона рукою. — Я знаю, що ти на мене дуже зла та сердита, але сподіваюся, до того часу ви з Орестом уже знайшли спільну мову, і ти битимеш спочатку його. Пробач, Лінко! Так, погоджуюсь, це дуже, супер-пупер дурнувата була ідея! Можеш навіть попросити Гертруду загризти мене. Але я просто не могла дивитися на те, як ти ховаєш себе в стінах своєї квартири! Коли востаннє ти робила щось, окрім перегляду серіалів? І що не стосується універу? Те, що я зараз скажу, буде жорстоко, але… тобі треба це почути, Ліно. Твоя тітка померла два роки тому, а ти досі її оплакуєш. Я знаю, як багато вона для тебе зробила, замінила матір і виховала такою класною та доброю… Але тобі потрібно жити далі. Пам’ятаєш, як на першому курсі ми чудили? Що виробляли на Гелловін? Як ти сміялася. Коли ти востаннє так сміялася? Просто… я так сильно сумую за тобою. За тією Ліною, справжньою.

В очах подруги зблиснули сльози й вона, винувато всміхнувшись, витерла їх. Я ж, дослухавши до кінця, ревіла, мов ненормальна. Навіть не помітила, як до кімнати увійшов Орест. Лиш коли телефон вислизнув з пальців, а мене підхопили сильні руки, увіткнулася носом хлопцеві в плече, не в змозі спинитися.

— Ш-ш-ш, ну, не плач, маленька. — Тихій шепіт біля вуха, і пальці гладять, плутаючись у волоссі. — Ти через Христьку? Пробач, чуєш… Це не… Я не знаю, як пояснити, але те, що було вночі — зовсім не гра... 

— Та замовкни вже, — захриплим голосом вигукнула я, буцнувши його головою. — «Я не»! «Це не»! Обіймай і дай виплакатися!

Від злості аж жаліти себе перехотілося. Сердито пирхнувши, підняла голову, відмічаючи, що сиджу у Снігура на колінах, а той – на ліжку. Винувато роздивляється моє зарюмсане і напевне опухле обличчя. А тоді, видихнувши, нахиляється і цілує.

Це ж треба, який нахаба!

Та я надто засмучена, щоб сперечатися, тому, вмостившись на його ногах зручніше, відповідаю.

Пізніше він мені розповість ображено, що взагалі-то Христя нас знайомила раніше, та я, поглинута своїми думками, навіть на нього не глянула. Це був період, коли знову активізувалися мої батьки зі спробами повернути мене до Києва.