9. Найкращий Новий Рік, крісло і скрипуче ліжко

Вже лежачи в ліжку під теплою ковдрою, я роздивлялася у мерехтливому світлі гірлянди його згорблений силует на вузькому розкладеному кріслі та роздумувала над усім, що від нього дізналася. Орест навчався на економічному, грав у складі футбольної команди нашого міста і часом, як і сьогодні на площі, брав участь у різних вакханаліях. Тільки одне не вписувалося в цей ідеальний образ, — причина, чому ми тут. Що то за невідома штукенція в нашийнику Герті та страшні люди, що полюють на Ореста. Він більше нагадував «золотого» хлопчика, а не бунтівника чи злодія.

Герті, ніби слухаючи мої думки, шумно зітхнула уві сні. На кріслі заворушилися. Здається, йому там геть не комфортно.

Хлопець перевернувся на спину, тоді на інший бік. Нога звісилася з крісла… Чи то шампанське в крові, чи то просто жалість, але я не витримала і бовкнула:

— Здається, крісло не дуже зручне… А ліжко доволі широке.

Орест фиркнув.

— Пропонуєш помінятися місцями? Щоб я слухав, як ти тут крутишся та важко зітхаєш?

— Ні, — буркнула я. — Хотіла запропонувати тобі одну половину ліжка, але як ти не хочеш, то й спи собі там.

Перевернувшись на інший бік, я затамувала подих, прислухаючись. Почувши, як застогнало крісло, коли той сів, прикусила губу, щоб не захихотіти. Боже, це все кляте шампанське!

Коли прогнувся матрац, відсунулася до самої стіни. Серце в грудях зайшлося, мов дурне.

— Тут значно краще, дякую.

Його голос так близько змушував мене божеволіти, а думки в голові – розбігатися. Сон і так не поспішав приходити, а коли він опинився поруч, взагалі втік, як і не було. Не витримавши, я розвернулася, і наші погляди зустрілися..

Підклавши руки під голову, я мовила:

— Не зважаючи на те, що ти втягнув нас у якусь небезпечну хрінь, це найкращий Новий Рік за останні кілька років.

Орест всміхнувся, а тоді раптом простягнув руку та забрав неслухняне пасмо з моєї щоки, заправляючи його за вухо.

— Для мене теж.

Не знаю, хто з нас зробив цей перший крок у невідомість, та коли його теплі губи торкнулися моїх, усе на світі стало неважливим. Магія цього будиночка, Нового року та Снігур на мотоциклі наповнили мою тужливу реальність чимось неймовірним та особливим.

— На добраніч, Ліно, — прошепотів Орест, залишивши на скроні ніжний поцілунок. 

І я нарешті заснула, пригорнувшись до його грудей.