5. Трьохколісний дракон, вітер змін та снігові янголята

Новий Рік наступив раптово. Щойно ми стояли серед людей, що передавали один одному бенгальські вогники, розмовляли та сміялися, а потім раптом усе світло зникло, залишивши новорічну ялинку в острівці миготливих гірлянд. І хтось поряд викрикнув: «Десять!», розпочинаючи відлік до Нового року. Натовп закричав: «Дев’ять!», тоді «Вісім!»… і я напружилася, не знаючи, що мене чекає після того, як годинник проб’є 00:00. Куди нас із Гертрудою повезе цей незнайомець у перуці? Чи виберемося ми з несподіваної пригоди живі, та чи зустрінемо наступний рік?

— Готова? — прошепотіли в саме вухо, змусивши здригнутися. — Вперед.

Коли над головою розквітли перші салюти, на мить освітивши дорогу, Орест потягнув мене до свого мотоцикла. Я встигла лиш гукнути Гертруду, щоб слідувала за нами.

А ще мене непокоїло те, що минуло зовсім небагато часу, і Христя точно не встигла спакувати мені сумку. Тож доведеться ходити в цьому светрі з оленями та в джинсах… сподіваюся, не довго. Бо грошей я зі собою не мала взагалі, аби придбати все необхідне. Що ж, Орест нас у це втягнув, то хай розщедрюється тепер бодай на зубну щітку.

— Заскакуйте, — скомандував хлопець, прудко осідлавши свого металевого монстра.

Відкинув з коляски накидку, запрошуючи квапливим жестом, та простягнув мені шолом. Нам з Гертрудою залишилося лиш переглянутися з розумінням. Собака зорієнтувалася швидше. Застрибнула в коляску та всілася на дні, залишивши мені місце на шкіряному сидінні.

— Швидше! — нетерпляче вигукнув Орест, і я, натягнувши шолом, залізла досередини.

І двигун заревів. Та так гучно, з такою вібрацією, що я аж заклякла з переляку. На одну коротку мить здалося, ніби то не диво механіки, а справжній дракон. Тільки замість лап – три колеса, а вогонь не з пащі, а з вихлопної….

Гертруда, певно відчувши, що я мало не при смерті і в передінфарктному стані, лизнула мою руку, якою я вчепилася в бортик, і поклала голову мені на ноги.

— Все нормально, Герті, — нахилившись, мовила. — Я в порядку.

Сподіваюся, вона мене почула, бо через цей гуркіт я й сама свій голос ледь розрізняла. Зітхнувши, опустила забрало і зціпила зуби. А коли мотоцикл різко шарпнувся, рушаючи, з вереском вчепилася пальцями в холодний метал, заплющуючи очі. Цю поїздку я точно ніколи не забуду…

***

Ніколи раніше не каталася на мотоциклі, і навіть подумати не могла, що колись опинюся в колясці подібного монстра з незнайомцем, та ще й на Новий Рік.

Нічне місто світилося вогнями, вітер бився об шолом, різав холодом зап’ястки між рукавицею та рукавом. Але щоб поправити куртку, треба було відпустити бортики, а на таке я не наважувалася. Що це взагалі за транспорт такий, де немає навіть паска безпеки?!

Ми вже проїхали пів міста, в мене затерпли сідниці та замерзли ноги, а спитати, чи довго ще, не було можливості. Навіть якби підняла забрало та закричала, мене б не почули. Залишалося лиш зціпити зуби та мовчки благати Всесвіт, щоб це скоріше закінчилося.

***

Я вже від посилання запитів у космос перейшла до просто посилань і зовсім не до Всесвіту, коли мотоцикл нарешті спинився, мало не викинувши мене з коляски. Піднявши забрало задубілими пальцями, почула дратівливо веселий голос Ореста.

— Доведеться далі йти пішки, бо стежка надто вузенька, «Дніпро» не протиснеться.

Ступивши на засніжену землю тремтячими ногами, видихнула полегшено та роззирнулися. Те, що ми вже далеко за містом, і так було зрозуміло ще кілометра три тому. Навколо один густий, темний ліс і пустинна траса веде кудись до горизонту, мов до самого місяця. Красиво…

Та все ж ідея пертися з незнайомцем чорт знає куди вже здається мені більш небезпечною, ніж люди в чорному, яких я навіть не бачила.

Лише Гертруда, здавалося, була абсолютно спокійною. Влізла в найвищий сніг, перевернулася на спину і заходилася собачих янголят робити. Щоправда, відмітини нагадували більше гігантські кільця домашньої ковбаски. Це мене розсмішило, дозволяючи на мить заспокоїтися. Цим і скористався Снігур, вручаючи мені рюкзак.  

— Так, вмикай ліхтарика і засипай снігом слід від мотоцикла.

А поки я кліпала очима, заплигнув на сідло і знову завів свого дракона, щоб за мить зникнути за лісовою завісою. Клас, просто неймовірно! Він ще й командує!