3. Нашийник, 007 і Гаплик

Так, спокійно! Страхітливий транспорт Снігура все ще стоїть на місці. Значить, він не викрав мою собаку... знову. Рано панікувати. Глибокий вдих, і йдемо шукати.

Залишивши Христину з дітьми та подарунками, швидко закрокувала до проїжджої частини, щоб звідти обійти площу по колу. Ну, не могли ж вони просто піти. Гертруда точно мене б саму не залишила надовго. Але якщо цей підозрілий тип щось зробив моїй крихітці, я його на ялинці замість гірлянди підвішу!

Не встигла як слід змалювати в уяві ці майбутні тортури, коли побачила пухнасту коричневу попу за зачиненим павільйоном з шаурмою. А тоді почула голос Ореста.

— Та не заберу я його в тебе! Просто дещо заховаю! Постій же ти рівно!

Що це він там і куди зібрався ховати?! Та я його зараз сама упокою та поховаю за знущання з моєї собаки!

Грізно стиснувши кулаки, ринулася вперед.

— Гей, що ви там робите?! — вигукнула сердито і вперла руки вбоки, спинившись навпроти.

Снігур зі збитим набік париком, засапаний і розчервонілий, завмер, витріщившись на мене винуватими очима. Гертруда, скориставшись моментом, з переможним гарчанням вирвала в нього з рук якусь річ і повернулася до мене, віддано заглядаючи в обличчя.

— Нічого… не робимо, — тихо пробурмотів Снігур.

— Нічого? — підозріло примружилась.

— Нічого, — вже впевненіше заявив хлопець.

Аж тут я розгледіла у світлі ліхтаря те, за що вони боролися. Це був зелений нашийник Гертруди. Нахмуривши чоло, забрала його у собаки та повертіла в руках. «Просто дещо заховаю», — так, здається, він сказав. Обмацала зовнішню сторону, а коли почала досліджувати внутрішню, хлопець раптом сіпнувся, ніби хотів кинутися до мене. І я нарешті натрапила на щось маленьке і тверде під м’якою підкладкою зі шкіри.

— Що це? — спитала спантеличено. — Ти розрізав неймовірно дорогий нашийник Герті, щоб запхнути туди щ….

Та Снігур раптом бурно замахав руками, ніби його Чупакабра за дупу вкусила, і підстрибом кинувся до мене, хапаючи за рукав. А тоді ще й рота долонею затулив.

— Дурна, чи що, репетувати на всю вулицю?! За нами спостерігають! Застібай нашийник на собаці і як ні в чому не бувало слідуй за мною. Бо інакше нам трьом гаплик!

Я настільки розгубилася, що тільки на те й спромоглася, що кліпати очима і сопіти в дві дзюрки. Так, підсумуємо. Цей прибацаний щось заховав на Гертруді, і за це «щось» нас усіх хтось уб’є. І крихітку мою також?! Її то за що?! Вони що, якісь нелюди?

Лиш страх за собаку змусив мене тремтячими пальцями зробити те, що наказав Орест. А тоді хлопець схвально кивнув та, схопивши мене за руку, поволік назад на площу.

— Я постережу собаку, а ти розшукай свою подругу. Хай збере тобі найнеобхідніші речі та непомітно складе до коляски мотоцикла.

Я аж зашпорталася на рівному місці, коли те почула. Це ще, бляха, навіщо?! Я що, потрапила на зйомку якогось другосортного бойовика про Снігура 007?

— Чорт, вони вже тут, — мало не застогнав Снігур, дивлячись кудись мені за спину. — Ти повинна зробити все максимально швидко! Часу обмаль.

Озирнувшись на мить, я нікого не побачила, окрім старого дідка, що переходив дорогу з пакетом апельсинів. Та відчай у голосі хлопця все ж змусив мурах розповзтися шкірою. Якщо щось станеться з Герті, я собі ніколи не пробачу!

І я, нахилилася, щоб цьомкнути Гертруду, а тоді помчала шукати Христю. Мозок в мене від шоку геть відключився.