2. Снігур, Гертруда і... що, знову?!

На головній площі навколо гігантської ялинки вже танцювали діти, дорослі співали колядки, студенти возили один одного на санках, заливаючись сміхом, а якась парочка пуляла в людей сніжками. Навкруги все сяяло, іскрило бенгальськими вогнями, грала різдвяна мелодія, схожа на «Jingle Bells Rock». І все ніби прекрасно, та святковий настрій до мене так і не повернувся… Доки за півгодини до Нового Року натовп не почав кликати Снігурочку, і не з’явилися вони…

Як тільки люди вигукнули тричі: «Сні-гур-ка!», десь вдалечині почувся оглушливий рев двигуна, і на площу поважно викотився здоровенний мотоцикл з коляскою. За кермом був хлопець… Ні, ну, точно хлопець! Але в синьо-білій накидці внучки Діда Мороза, та ще й в білявому парику з довгою косою. А в колясці, в червоній шапці з білим помпоном, гордовито сиділа німецька вівчарка. Придивившись, я ахнула, впізнавши родиму пляму між очима у вигляді серця і зелений нашийник.

— А це не Гер… — почала Христя, що теж звернула увагу на собаку, та я вже мчала до мотоцикла, розштовхуючи людей.

Гертруда, забачивши мене в натовпі, радісно завила та, піднявшись на задні лапи, зіскочила на землю. Хтось перелякано зойкнув, і між нами одразу ж утворився вільний коридор. Впавши на коліна, я розкинула руки, ловлячи щасливу собаку, і міцно притисла її до себе. Сльози щастя полилися з очей ніби самі собою, і я, схлипуючи, сміялася, цілуючи улюблений мокрий ніс, за яким так сильно сумувала.

— Це твоя собака?

Я підняла голову в ту мить, коли «Снігуронька» відкидала за спину довгу косу, якось трохи роздратовано скривившись. І дійсно виявилася хлопцем, не набагато старшим за мене.

— Так, — знічено пробурмотіла я, і тільки тоді до мене дійшло, що навкруги надто вже тихо, а всі люди невідривно за нами спостерігають. — Я вже думала, що ніколи її не побачу.

— Напередодні Нового Року завжди стаються дива, — всміхнувся він та простягнув мені руку. — Якщо вже мій Дід Мороз чепчика скинув…

Він підняв червону шапку, що звалилася в сніг під час наших бурних привітань з Гертрудою, і простягнув мені.

— Роздавати цукерки, не обслинивши, в тебе, певно, вийде куди краще.

Гертруда обурено гавкнула, і всі навколо засміялися. Що змусило мене ще більше зніяковіти, і я мимовільно відступила.

— В-вибач, але я не… я не..

— Прекрасна ідея! — вигукнули раптом позаду мене, а тоді підштовхнули легенько вперед.

Христя!

Ще й зашипіла мені на вухо:

— І не смій тікати! Гертруда з нами, відмазки закінчились! Новорічна ніч – раз на рік.

Не встигла я опам’ятатися, як мені на голову натягнули шапочку з помпоном і випхали вперед мало не копняком під зад. А щоб я не змилася, ще й підстрибом пішли слідом. Не подруга, а кошмар перед Різдвом…

Глянувши на Гертруду, що з висолопленим язиком, радісно махала хвостом, здалася.

— Добре, ви перемогли!

І закрокувала до Снігура, який витягав з коляски великий червоний мішок.

— Що потрібно робити? — невпевнено спитала, запхнувши руки до кишень.

Погляди з натовпу все ще мене нервували. Не звикла я до такої уваги. Хлопець кинув ношу на сніг і обернувся до мене.

— Для початку, познайомитися, — підморгнув, простягаючи правицю. — Орест.

— Ліна, — відповіла.

— А тепер, Ліно, витягай з мішка солодкі подарунки і роздавай. Он там, бачиш, вихованці дитбудинку. Посміхайся, і вперед!

Я серйозно кивнула, розглядаючи дітлахів, що тулилися один до одного, не зводячи щасливих поглядів з червоного мішка. Найменші аж підстрибували від нетерпіння, але й одночасно з острахом зиркали на Гертруду, яка продовжувала крутитися поряд, тицяючись носом то мені в ногу, то Оресту в долоні. Дивно, що вона підпустила до себе цього незнайомця… Чим же він її задобрив?!

Та спитати не було нагоди. А коли крихітні рученята потягнулися за солодощами, я взагалі забула про все на світі. Від кожного «Дякую» краялося серце, і якби не десятки глядачів, я б уже напевне розревілася, обіймаючи щирих діточок, які дивилися своїми великими, сяючими очима так, ніби я Восьме диво світу.

— Тримай себе в руках, — отримала я раптом ліктем в спину, і оглянулася.

Христина, підморгнувши мені, з посмішкою простягнула чорнявому хлопчику пакунок. Так, стоп, а де Снігур?

Роззирнувшись площею, раптом застигла на місці. А Гертруда?! Її теж ніде не було. Невже знову?!