Гертруда і новорічні дива

1. Втеча, шкарпетки і крабовий салат

— Ви не бачили мою собаку? Будь ласка, гляньте на фото!

Та люди лиш хитали головами, безпристрасно ковзаючи поглядами по екрану планшета. Напередодні Нового Року нікому не було діла до безпомічної Гертруди, що загубилася у безкрайому мегаполісі, надто сором’язливої та домашньої, щоб хоча б випросити собі їжу. А я вже не знаю, у який бік мчати, де її шукати.

І нащо, питається, було довіряти малятко сусідці, в якої двоє дорослих доберманів?! Чим тільки думала в ту мить?!

А в результаті що? Перездачу з історії, на яку я так летіла, перенесли на січень, а Гертруда втекла під час прогулянки, на яку я не встигала її вивести. Напевне злякалася цих злісних близнюків.

Вкотре з надією роззирнувшись, я сховала планшет до торби, натягнула за замерзлу кінцівку рукавичку та попленталася додому. Сподіваюся, що мою крихітку все ж таки хтось підібрав, нагодував та пустив погрітися. Про гірше намагалася не думати.

***      

— У новорічну ніч до ялинки підемо? Не хочеться вдома всю ніч просидіти. Але й на вписку до одногрупників іти — повний відстій. Візьмемо шампанського, приб’ємося до якоїсь веселої компанії. Га? Прикольно ж? Нові знайомства…

— Угу, супер, — зітхнула я, не відриваючи погляду від вікна. — Як скажеш, так і зробимо.

— «Угу, супер», — передражнила подруга і, схопивши за ногу, стягнула з підвіконня. — Лінусь, не кисни! Знайдеться твоя Гертруда!

Мені б такий оптимізм…

Я обожнюю Христю, справді. Вона всього за кілька тижнів навчання з просто одногрупниці стала мені близькою подругою. І хоч її забудькуватість і легковажність трохи лякає, ми вже три роки тримаємось разом. Навіть Гертруда її прийняла, а вона в мене дуже ревнива панночка…

Я знову зітхнула.

— Не можу веселитися, коли моя дівчинка десь мерзне та голодує. Вона ж така беззахисна, Христю!

— Ну-ну, «беззахисна», — закотила очі подруга. — Ти забула, як вона твого сусіда ледь без потомства не залишила, коли той почав до тебе свої писанки підкочувати? Значить, так! Те, що ти кисліша квашеної капусти, справі не допоможе. Тому склади, будь ласка, список продуктів до Нового Року. Два дні залишилось. На, ось тобі листок, ручка, зручна табуретка. Пиши… Так, а що потрібно на «Олів’є»?

Невгамовна подруга всадовила мене за кухонний стіл і нависла над плечем. А в моїй голові завирували спогади…

— Коли ми робили салати, Гертруда випрошувала варену морковку, тому я купувала її завжди побільше.

На аркуш паперу, який видала мені Христя, впала велика сльозинка.

— Ох. — Дівчина притисла мене до себе і погладила по голові. — Вона знайдеться, Ліно, от побачиш.

* * *

За дві години до Нового Року в моїй квартирі почався Армагедон. Хоча, ні, почався він, коли я пустила одну притрушену Христьку на тиждень пожити.

Коли я сиділа в пледі на дивані і заїдала горе крабовим салатом під «Сам удома» на екрані старого телевізора, до спальні влетіла Христина з плойкою в одній руці і горою одежі – в іншій.

— Досить жерти! Ти збиратися будеш чи ні?

Піднявши ногу та порухавши у відповідь пальцями в шерстяній шкарпетці з оленями, стенула плечима:

— Я готова.

Загарчавши від безсилля та закотивши очі, подруга помчала у ванну кімнату, щось по дорозі впустивши на підлогу. Через кілька хвилин прилетіла назад, з тим же строкатим оберемком.

— До цієї блузки яка спідниця підійде, синя чи чорна?

Вона продемонструвала обидві, по черзі прикладаючи їх до себе.

— Тепла, — з набитим ротом проплямкала я і знову втупилася в телевізор.

Христя жбурнула в мене чорну і грізно потупотіла геть.

Десь за годину вона вже в істериці носилася по квартирі з косметичкою та кричала, що ми спізнюємося. Куди спізнюємося, я так і не зрозуміла. Без нас що, на площі гірлянди ввімкнути не зможуть? Але все ж змусила себе злізти з дивана і виповзти в коридор. Спідниця – то ще не страшно. А от коли вона почне в мене пудрою і тушшю пуляти…

— Ти що, так підеш?! — Дівчина на мить завмерла, з жахом оглядаючи мої джинси, светр і гульку на голові.

— Ні, звичайно, — хмикнула я. — Ще куртку надіну.

Я прочимчикувала повз неї, натягнула пуховик, запхнула ноги в угги і, схопивши заздалегідь залишену пляшку шампанського, поглянула на Христю.

— Ну, топаємо?

— Катастрофа… — прокоментувала подруга і важко зітхнула.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше