Розділ 12

У вітальні розкидані на дивані жіночі речі. З кухні лунають звуки і горить світло.

- Агов, - вигукую, відчуваючи шалене серцебиття.

Мені взагалі зараз не можна хвилюватись. Я ж вагітна. Хто ж це увірвався до мене без запрошення?

Потім чую тихі кроки і в дверях з'являється жіноча фігура. Через сутінки у вітальні, не відразу можу розгледіти обличчя, але потім виловлюю запах знайомих парфумів, і з полегшенням видихаю.

- Привіт, доню. Я до тебе в гості, - говорить мама.

- Мамо, як я рада тебе бачити, - кидаюсь їй в обійми і вона міцно притискає мене до своїх грудей. - Ти дуже вчасно.

- Розумію, тобі зараз потрібна підтримка, - зітхає біля вуха. - І ось я тут.

- Навіть не уявляєш, наскільки, - на очі накочуються сльози. - Все моє життя йде шкереберть.

- Ну, тихо, тихо. Все налагодиться з часом, - промовляє лагідно, погладжуючи долонею по спині. - Ти ще будеш щасливою, я тобі обіцяю. Знайдеш гідного чоловіка. Чесного, який по справжньому буде тебе любити.

- Це вже здається не реальним, - з горла виривається ридання. Коли мама поруч, хочеться бути слабкою, ніжною маленькою дівчинкою. - Я вже тепер не одна.

Мама відсторонюється, витирає теплими руками мої вологі щоки і веде на кухню. Я наче невільна лялька слідую за нею.

- Ходімо, я зроблю тобі чаю. Ти все мені розкажеш, - її тихий голос заспокоює і я більше не плачу.

Сідаю за стіл і спостерігаю, як вона порається біля плити. Руки трусяться, а серце готове вирватись з грудей. Як їй сказати про дитину? Боюсь осуду зневаги в її очах. Та приховувати не можна. Мама ніколи не давала дурних порад. Може й в цьому випадку щось корисне скаже.

Через декілька хвилин вона ставить переді мною гарячу чашку запашного чаю і я охоплюю її руками, обпікаючи долоні. Глибоко вдихаю і обережно посьорбую, заплющивши очі. На мить забуваюсь і опиняюсь в минулому, коли я ще була маленька і безтурботна, а мама завжди готувала смачні млинці, і запарювала ароматний чай. Стільки часу минуло, здається наче це було в іншому житті.

- То що в тебе з Андрієм? Ти остаточно вирішила з ним розлучатись? - спокійний мамин голос вириває з далеких думок.

Розплющую очі і дивлюсь на неї. Вона має свіжий вигляд, наче в неї почалась нова молодість, навіть вікові зморшки зникли. Ось що коїть кохання і лагідний чоловік поруч.

- З Андрієм все, - категорично мотаю головою. - Я так його боготворила, настільки вважала ідеальним, що коли побачила правду, все різко розсипалось. Мої почуття розвіялись наче на вітру. Він ходить за мною, намагається повернути, але я навіть не думаю про це. Зрада, це не припустимо для мене.

- А може він лише раз оступився? Ти про це не думала? - дивиться на мене з надією.

Мені не подобається, що мама ще сподівається на наше примирення. Вона завжди добре ставилась до мого чоловіка. Він, можна сказати, підкорив її серце своєю ідеальною поведінкою. Та я то знаю, що це лише його гра.

- Мені байдуже, це нічого не змінить, - вирішую все поставити на свої місця. Мамі треба знати всю правду, довго приховувати не вдасться. - Мамо, я вагітна і тепер мені треба думати про дитину, а не про зрадливого чоловіка.

Вона охає і прикриває рукою рота, шоковано дивиться мить на мене. А потім підстрибує, обходить стіл і міцно обіймає за плечі, схилившись наді мною.

- Любо, я так рада за тебе. Ти так давно хотіла маля, - лунає її голос прямо біля мого вуха. - А я буду бабусею. Це неймовірно, - тішиться, цілує мене в щоку і повертається на місце. На її обличчі сяє щаслива усмішка. - Зачекай, тепер є привід подумати над примиренням. Дитині потрібен батько, хіба ти цього не розумієш?

- Розумію, - згідно киваю, міцніше стискаючи в руках чашку. - Тільки от не Андрій батько дитини, а зовсім інший чоловік.

Тепер вона дивиться на мене шоковано, і здається втратила дар мовлення.

- Любо, що ти накоїла? - після довгої мовчанки запитує з обережністю, наче боїться почути відповідь.

- Це сталось вже після того, як я кинула Андрія, - відчуваю, як мої щоки палають. Чомусь мені соромно, хоч не повинно. Я ж доросла жінка і не повинна ні перед ким відчитуватись. - Я переспала з Денисом, внуком діда Степана. Це була лише одна ніч, але її вистачило.

Мама гучно зітхає, відхиляється на спинку крісла і прикриває обличчя руками. Вона качає головою, наче не вірить в почуте, а я сиджу, зціпивши руки на чашці, і не можу поворухнутись.

Нарешті вона знову дивиться на мене і в її очах нерозуміння.

- Як ви це зробили? - в її голосі подив. - Ви ж з дитинства не можете терпіти одне одного.

- Щоб зайнятись сексом, не обов'язково подобатись, - хмикаю знервовано. - Ми просто трішки випили...

- Обов'язково, - перебиває мене. Хилиться вперед і спирається ліктями на стіл. Тепер в її погляді помічаю підозру, і це якщо чесно, мені не дуже подобається. – Я жінка і я знаю. Щоб переспати з чужим чоловіком і щоб він тебе не приваблював, це психологічно важко. У тебе є якісь почуття до Дениса?

- Ні, ніяких, - занадто активно заперечую і червонію ще більше.

Мама мружиться і я розумію, що вона не вірить моїм словам. Що це з нею таке? Невже не можна просто трішки розслабитись з тим, кого ти добре знаєш? Ну та й що, що ми не ладнали і постійно гиркались. Більше агресії йшло з його боку, а я лише захищалась.

- І що ти робитимеш? З вагітністю.

- Я залишу дитину, - мимоволі кладу руку на живіт. - Я хотіла дитину. І зараз немає значення від кого вона. Я народжу її для себе.

- А Денис? - допитується. - Ти йому сказала?

- Ні, і скоріш за все не скажу, - відповідаю невпевнено. Я ще не вирішила, що робитиму, але дуже не хочеться вплутувати його у свої проблеми. - Це лише моя дитина. Він тут ні до чого. Нехай живе своє життя. Не хочу прив'язувати його дитиною.

- Але він біологічний батько. Він мусить знати.

- Навіщо йому ці клопоти? Йому не потрібна дитина.