Розділ 8

Денис.

Як же ж я втішився, коли побачив, як до мого ресторану заходить Любчик. Ми якраз з Олександровичем, моїм адміністратором, стояли за рогом і обговорювали деякі справи. Ось мій шанс знову з нею поговорити, налагодити контакт.

Вона подала заявку вчора і це мене трохи здивувало. Її намір тут працювати означає, що вона вирішила залишитись тут і не повертатись до чоловіка. Він облажався і це грає мені на руку. Не кожна жінка зможе пробачити зраду. А Любчик тим паче. Вона завжди мала характер, знала собі ціну. Могла постояти за себе. Це я зрозумів в перший день нашого знайомства, коли в років п'ятнадцять підкрався до неї ззаду і без дозволу приклав руки на її пружні груди. Вона тоді так смачно смальнула мене по обличчю, що я ще довго відчував на щоці слід її тендітної долоні.

З того моменту наше спілкування не задалось. Я злився, що мене відшила якась дівка з задрипаного містечка. А вона усім своїм видом показувала, як сильно вона мене зневажає.

Зараз я вже дорослий і більш розсудливий. І розумію, що діяти треба по-іншому. Я не можу проґавити цей шанс, бо всі ці роки я так і не зміг її забути. Вона наче той бур’ян, чим більше вириваєш з серця, тим активніше вона там знову проростає.

Співбесіду мав проводити Олександрович. Але я замінив його, дізнавшись, хто саме хоче влаштуватись офіціанткою до мого ресторану.

- Якби я знала, що ти тут замішаний, не прийшла б, - сердито відповідає на мій коментар.

Вона дивиться на мене вороже, схрещує руки на грудях. Дає зрозуміти, що діалог в нас скоріш за все не складеться.

Та я не збираюсь відступати. Добре пам'ятаю, які на смак її губи, досі відчуваю солодкий запах її тіла. Після сексу з нею я остаточно переконався, що закоханий по вуха і треба зробити все, щоб вона була моя.

- Тоді тобі не так сильно потрібна ця робота, - роблю висновок і підходжу ближче. Ледве стримуюсь, щоб не схопити її в обійми і не притулити міцно до себе.

- Потрібна, - дивиться на мене вперто. - але я не збираюсь працювати на тебе.

Від неї віє холодом і від цього холоду мурашки по шкірі. Ще ввечері ми гарно спілкувались, провели пристрасну ніч, та наступного дня все кардинально змінилось. Здається вона ставиться до мене ще непривітніше, ніж раніше.

- Ти вчора досить несподівано зникла з мого ліжка, - коментую, намагаюсь не показувати хвилювання. Обходжу її і спираюсь на стіл. Вона змушена розвернутись, щоб не втратити мене з поля зору. - Я пішов у магазин, хотів купити на сніданок свіжої випічки. А тебе нема. Невже так сильно не сподобався секс зі мною? Чи в тебе були важливіші справи? Сварка з чоловіком?

- Я зробила величезну помилку, провівши з тобою ніч, - каже з ноткою роздратованості. - Більше такого не повториться.

- Шкода, - підтискаю губи, намагаюсь приховати розчарування на обличчі. - А мені дуже навіть сподобалось. Я б не проти повторити.

- Я прийшла не для того, щоб обговорювати особисте, - відрізує різко, червоніючи. - краще я вже піду.

Вона збирається вийти, та я не дозволяю їй це зробити. В декілька кроків наздоганяю і перегороджую шлях. Дівчина відступає, коли я опиняюсь поруч, наче намагається тримати між нами дистанцію. Невже я настільки їй неприємний? Не віриться. Ще недавно вночі вона досить охоче приймала мої пестощі.

- Зачекай, - протягую до неї руку, та опускаю, помітивши, як вона блідне. - Якщо тобі потрібна робота, не відмовляйся лише через неприязнь до мене. Пропоную тобі гарну посаду. Адміністратором у готелі. Там якраз звільнилося місце. Зручний графік роботи, пристойна зарплатня, таксі додому оплачується.

- У вас нема вакансії адміністратора, - недовірливо хмуриться. - Я дивилась.

- Тепер є. Від сьогодні вакансія відкрита.

Трішечки брешу, але їй всі деталі не потрібно знати. Все одно Людмилу Георгіївну я збирався звільнити вже давно. Вона вже декілька раз ловилась на крадіжці.

- В чому підступ? - заглядає в очі.

- Ні в чому, - знизую плечима, намагаюсь вдавати, що я розслаблений. - Ми ж сусіди. І я хочу, щоб ми гарно спілкувались. Зроблю добре діло, допоможу тобі з роботою. Ти перестанеш на мене злитись. Подобрішаєш.

- Я на тебе не злюсь, - відповідає роздратовано і відводить погляд. - Просто у мене зараз важкий період у житті. А тут ще ти намалювався.

На її обличчі пробігає тінь смутку і я розумію, що все ж таки поспішив. Пережити зраду чоловіка не так просто для жінки. Їй потрібен час. І я готовий почекати, якщо вона буде поруч.

- Мені шкода, що ти розійшлась з чоловіком, - кажу щиро. Торкаюсь її плеча і на диво вона не відсторонюється. Вдивляється мені в очі, наче вишукує там підтримку. І я готовий дати її.

- Нічого. Якось переживу, - вона намагається говорити спокійно, та її голос все одно тремтить. - Гаразд. Я погоджуюсь на твою пропозицію. Буду дурна, якщо відмовлюсь від такої хорошої вакансії. Тільки попереджаю, досвіду я не маю. Не боїшся, що зі мною можуть бути проблеми?

І вона усміхається, щиро, вперше за довгий час. А я задоволений, що хоч якось зміг піднести їй настрій.

- Не боюсь, - кажу впевнено. - Я сам особисто всього тебе навчу. Щоб потім не було ніяких питань.

- Тільки ніяких приставань на роботі, - підозріло мружиться і прибирає мою руку з плеча. - Бо я вважатиму це домаганням.

- Ох, я потрапив у власну пастку, - демонстративно зітхаю. Сподіваюсь вона це не серйозно, бо бути поруч і не торкнутись її, це мука. Вистачає в юності я досить настраждався, не зміг зробити перший крок через свою гордість і самовпевненість. - Ходімо, покажу твоє нове робоче місце.

Ми виходимо з ресторану і разом прямуємо до готелю, що розташований неподалік. Веду її до рецепції, де стоїть Наталя, молода дівчина з великими амбіціями. Вона дуже старанна і виконує роботу на всі сто десять відсотків. Як працівницею, я нею задоволений.

Разом з Наталею я показую Любі нове робоче місце, пояснюємо її обов'язки та всякі нюанси. Потім до мене дзвонять і я змушений відлучитись. Зустрічаюсь з партнером в зоні відпочинку, обговорюємо новий контракт, який маємо з ним заключити. Всю розмову я розсіяний, думаю лише про Любу, про те, що хочу повернутись до рецепції і побути ще трохи з нею.