Розділ 1: Ранок після нападу

Ранок видався ясним, але тривожним. У лазареті на ложі лежав Каїм — темношкірий мисливець, який ще минулої ночі був на межі життя й смерті. Арсен особисто напоїв його зіллям, і тепер біль відступив, хоча тіло ще нило. Поруч сиділи брати-мисливці — мовчазні, з глибоким болем у погляді. Для них він був не просто побратимом, а старшим братом, наставником, прикладом. Каїм лежав із заплющеними очима, але всередині відчував, як у глибині тіла народжується щось нове. Маленьке, крихітне, але справжнє — зерно сили. І разом із ним прийшло розуміння: його метальні ножі тепер здатні знаходити щілини в найміцнішій броні. Критичний удар — ось що прокинулося в ньому тієї ночі.

Допит полонених нічого не дав. Як і підозрював Арсен, нападники були звичайними виконавцями. Замовник лишався в тіні — невидимий і хитрий. Саме це і тривожило найбільше. Арсен, як завжди вранці, сидів у тиші альтанки в саду — сам на сам із думками, в супроводі шелесту листя. Саме в цей момент з'явився дворецький Марк, вклоняючись: «Пане, до вас хоче увійти начальник охорони міського правителя». Арсен тихо відповів: «Запроси». До альтанки підійшов чоловік років сорока, із загартованим поглядом. Очі — спокійні на поверхні, але повні пильності. Вони довго говорили про нічні події. Жодної зачіпки, жодної нитки. Та все ж начальник охорони повідомив, що напад перебуває на особливому контролі мера, і запевнив, що місто допоможе з охороною. Арсен сказав спокійно, але твердо: «Завтра ми відпливаємо. У маєтку залишаються діти. Потрібен захист». Той відповів: «Вважайте, що вже зроблено».

Того дня воїни не тренувалися — всі готувалися до походу. Пакували запаси, чистили зброю, лагодили спорядження. А старий коваль Торкін зі своєю командою два дні працював без спочинку, вкладаючи всю майстерність у найважливішу справу. До ранку відплиття все було готове. Арсен зайшов до кузні й побачив результат. Уздовж стін стояла зброя — кожен меч, кожна сокира, кожен лук тепер несли на собі тонкі міфрилові лінії, що ледь помітно світилися в напівтемряві.

Меч Ґорна сріблясто блищав — у ньому були вплетені руни, покриті міфриловою крихтою, що посилювали ріжучу силу й стабільність енергії. Огр уже встиг випробувати зброю й задоволено хмикав, відчуваючи ідеальний баланс. Його броня також засяяла по-новому — міцна, але гнучка, із візерунками магічних рун, що давали посилення сили й легкість.

Меч Арсена отримав три тонкі руни з міфрилу, які посилювали пробивну здатність, стабільність магії та відгук на силу власника. Лезо тепер мало синюватий відблиск, і кожен рух меча відчувався, наче продовження руки.

Капітан Кертіс тримав у руках дві нові шаблі — легші за попередні, але водночас міцніші. Лезо кожної прикрашали дві тонкі міфрилові руни, що мерехтіли в світлі: одна дарувала шаблі неймовірну гостроту, інша наділяла рухи власника швидкістю.

Барон Ерік оглядав свою важку сокиру «Вовча Паща». Уздовж леза Торкін уклав дві грубі руни, щедро всипані міфриловим пилом. Перша робила сокиру майже незламною, друга посилювала міць кожного помаху. Його воїни теж не лишилися без уваги — їхні сокири отримали по одній руні на міцність, вплавленій біля основи леза.

Капітан Дюк узяв оновлені меч і щит — на кожен по одній руні, більше не дозволяла конструкція. Та навіть це посилило витривалість і швидкість реакції.

Орки мовчки перевіряли свої важкі дворучні сокири. Кожна несла дві руни — на міцність і на посилення удару. Старший орк Маґраш підняв свою сокиру, і навіть ті, хто не вірив у магію, відчули, як повітря навколо нього наповнилося важкою силою.

Кентаври отримали аналогічні покращення для своїх бойових сокир — ті самі руни на міцність і посилення удару пульсували в такт із їхніми могутніми серцями.

Луки амазонок і братів-мисливців отримали руни на критичні попадання, а для Каїма Торкін викував п'ять нових метальних ножів — кожен із міфриловим лезом, загостреним настільки, що вони могли прорізати навіть шкіру дракона.

Коли робота була завершена, старий коваль підійшов до Арсена й тихо пояснив: «Пане, ці руни протримаються близько місяця. Я ще не досконало оволодів цим мистецтвом, для справжньої роботи потрібно більше часу й практики. Але на час походу їх вистачить. Повернетеся — зроблю краще. Поки вас не буде, матиму час удосконалювати майстерність і вивчати руни. До вашого повернення все буде готове».

Настав ранок відплиття. У гавані зібралися всі. Барон найняв п'ятдесят дужих моряків, звичайних, не воїнів — для роботи з вітрилами, снастями, вантажем. Коли все було готово, Арсен дав наказ вирушати. Чотири дракари повільно рушили від гавані. Два з них були бойовими — міцні, швидкі, озброєні для стрімких абордажів і зручні для маневрів у морських сутичках. Два інші — транспортні, великі судна з укріпленими палубами та спеціальними магічними клітками для утримання звірів, які мали стати здобиччю на острові. П'ятим ішов невеликий, але міцний корабель, захоплений у піратів під час нічного нападу — ним керував капітан Кертіс зі своїми морськими дияволами.

Разом з Арсеном у похід вирушили барон-вікінг Ерік зі своїми людьми, капітан Кертіс зі своїми морськими дияволами на трофейному кораблі, п'ятдесят найманих моряків, які керували транспортними дракарами, капітан Дюк із совїми  легіонерами, п'ять амазонок, брати-мисливці разом із темношкірим воїном Каїмом, огр Ґорн у повному озброєнні, кентаври, орки та людина-амфібія Марвел, озброєний бойовим тризубом із міфриловими вставками.

Флотилія залишала за собою хвилю та слід рішучості. Попереду чекав острів магічних звірів. А з ним — нові випробування.