Розділ 57: Ніч нападу

Тієї ночі відразу відбулися напади.

Перший прийшов із води. П'ять невеликих човнів безшумно ковзали по річці, наближаючись до дракарів, що стояли на причалі. У кожному сиділо по десять-п'ятнадцять чоловік — у темних одежах, з факелами й глеками, наповненими маслом. Близько сімдесяти піратів. Їхній корабель стояв на якорі неподалік у бухті.

Марвел, що сидів у воді біля дракарів, помітив їх заздалегідь. Він безшумно пірнув, за лічені секунди досяг берега і шепнув барону Еріку, який чекав у затінку разом із капітаном Кертісом.

— Ідуть.

Ерік лише кивнув. Його воїни завмерли в очікуванні.

Коли перші човни майже торкнулися бортів дракарів, у темряві пролунав різкий свист — сигнал до атаки. І тіні ожили.

Вікінги вихопилися з-за укриттів, мов зграя розлючених вовків. Ерік із своєю важкою сокирою «Вовча Паща» врізався в гущу ворогів. Кожен його удар валив піратів, ламав списи, трощив щити. Він був нестримний, мов сама смерть.

Кертіс із двома шаблями — лівою, звичною, і правою, новою, що вже набрала сили — вклинився з іншого боку. Його рухи були швидкими, майже невловимими: він атакував і захищався одночасно, шаблі спліталися в смертельний танець. Моряки билися поруч, їхні шаблі працювали чітко, без зайвих рухів, утворюючи живу стіну з лез.

А з води раптово виринув Марвел. Його тризуб розтинав повітря, з'являючись із темряви щоразу в новому місці. Він перекидав човни, хапав піратів за ноги й тягнув під воду, не даючи їм отямитися.

Бій тривав не більше двадцяти хвилин. Пірати, які розраховували на легку перемогу, були розбиті вщент. Половина з них полягла на березі чи пішла під воду, решту — близько тридцяти — взяли в полон. Човни захопили цілими, а невдовзі моряки Кертіса разом із вікінгами непомітно підібралися до піратського корабля, що стояв на якорі біля  бухти. Варта на ньому була нечисленною — її взяли без жодного спротиву. Корабель виявився невеликим, але міцним, швидким і напрочуд маневреним. Кертіс задоволено оглянув палубу, а Ерік лише посміхнувся в бороду, витираючи сокиру.

Але це був лише перший напад. У гущавині лісу, що обступав маєток, між деревами мовчки заворушилися тіні. Один за одним, наче зграя темних мурах, через паркан перелізло близько шістдесяти чоловік. Усі в темному одязі, обличчя заховані під каптурами. Їхні рухи видавали вишкіл — це були не просто розбійники, а люди, які знали, як крастися і як убивати. Вони не видавали жодного звуку, просочуючись крізь ніч до маєтку.

Коли ліс залишився позаду й перед ними відкрилася територія, темні постаті зупинилися, готуючись до атаки. Та саме в ту мить над їхніми головами зашурхотіло повітря — посипалися стріли. З тіней саду вдарили брати-мисливці разом з амазонками. Їхні луки били швидко й точно, і кілька нападників упали, навіть не скрикнувши. Решта миттєво зімкнули щити, прикриваючись від стріл, і рушили вперед. Та вони не встигли зробити й кількох кроків, як перед ними виросла стіна щитів легіонерів під командуванням Дюка. Легіонери вдарили злагоджено, безжально, крок за кроком відтісняючи ворога. Крізь ревіння й зойки чулися чіткі командні оклики Дюка — і невдовзі все було скінчено. Вижили лише кілька, їх скрутили й відвели на допит.

Та справжня загроза прийшла з іншого боку. На північному краю паркану, де ліс підступав найближче, з'явилася лише одна тінь — але набагато небезпечніша за всіх інших. Вона рухалась мов примара, не зламавши ані гілки, не видавши ані звуку. Це був професійний убивця, найманий асасин. Його зустрів темношкірий мисливець Каїм, що чатував між дерев. Очі воїна блиснули — він упізнав суперника по ході. Вони не промовили ні слова. Кожен кинджал, кожен стрибок був мов мова між ними. Метальний ніж ворога свиснув у повітрі — Каїм відбив, відповів ударом. Асасин пішов у обхід, намагаючись зайти з флангу, але мисливець реагував миттєво. Бій тривав мов тінь на тінь. Нарешті кинджал Каїма влучив у шию нападника — той захарчав і впав, хапаючись за рану. Та й сам мисливець стояв нестійко — два леза встигли знайти шлях крізь складки його броні. Один удар був глибоким, майже смертельним. Але тіло витримало. Завдяки зіллю посилення, випитому напередодні, його організм був сильнішим. І головне — прокинулося зерно сили. Ледь відчутне, ще не кероване, але вже живе. І саме воно, разом із досвідом цього бою, врятувало його на межі життя і смерті.

А найнебезпечніший гість уже проник у маєток. Інший асасин — професійний убивця вищого рівня — непомітно минув коридори, обманувши чуття охоронців. У залі, при світлі свічок, сидів Арсен. Один. Спокійний, наче чекав старого знайомого. На столі перед ним стояв срібний келих із темним вином, яке грало рубіновим вогнем у тьмяному світлі. Тінь зайшла беззвучно, мов кішка. Арсен навіть не повернув голови — лише ледь помітно ворухнув пальцем, вказуючи на стілець навпроти.

— Сідай, — сказав він рівно. — Раз уже прийшов.

Асасин завмер на мить. Він не очікував, що його помітять. У масці, з прорізами лише для очей, він був певен, що залишиться невидимим. Та Арсен сидів надто спокійно, надто впевнено. Вбивця вагався — чи варто сідати, чи краще вдарити зненацька? Але в цьому спокої було щось, що змусило його підкоритися. Він сів навпроти, напружений, мов стиснута пружина.

— Ти не скажеш, хто тебе послав, — спокійно мовив Арсен, дивлячись просто в прорізи маски. — Я знаю. Такі, як ти, мовчать до кінця.

Асасин мовчав. Його очі не мали емоцій — лише холодна концентрація. Він чекав слушної миті. Арсен підніс келих до губ, зробив маленький ковток, навіть не дивлячись на гостя. Його розслаблена поза, байдужий жест — усе це мало спровокувати вбивцю. І той не витримав.

Миттєва атака. У руці з'явився тонкий кинджал, вигнутий, мов ікло змії. Лезо ледь помітно виблискувало — чорний блиск отрути вкривав його край. Це був яд, здатний убити миттєво, доторкнись він хоч на мить до шкіри. Клинок прошипів у повітрі, цілячи просто в шию Арсена.

Але Арсен чекав цього. Він не просто сидів — він був готовий. Тіло зреагувало раніше, ніж мозок встиг віддати команду. Ривок убік, ковток повітря — і кинджал пройшов за міліметр від шкіри. Один крок, одне обертання — і меч Арсена, вийнятий із піхов за частку секунди, пройшов по діагоналі. Удар був чистим, майже беззвучним.