Розділ 52: Повернення до міста

Караван на чолі з Арсеном прибув до міста. По воїнах було видно — вони нещодавно повернулись із бою. Деякі ще носили на собі пов'язки, рани не повністю загоїлись, але погляд став іншим: упевненим, стійким. Це були не просто солдати — це були загартовані бійці, які вийшли живими з найтемніших глибин.

Біля міських воріт на Арсена вже чекав мер. Особисто.

— Лорде Арсене, — сказав він, щиро посміхнувшись. — Радію, що ви повернулись живим. Уже маю звістки — поселення під захистом, постачання фруктів та овочів до міста відновлене. Це чудово, згідно з контрактом, ваша продукція йде по узгодженій ціні, без податків, як і домовлялись.

Арсен потиснув йому руку, коротко кивнув:

— Все тримається. Але було важко. На болотах діяли демони — темний ритуал. Вони й підняли тварин на поселення. Але ми впорались.

— Демони… — мер ледь не перебив, але зразу стримався. — Слава Богу, що розібралися. Що ж, за умовами нашої угоди, за виконане завдання ви отримаєте обіцяну винагороду. Золото передадуть вам сьогодні ввечері.

— Ще одне. Найманці, які зі мною працювали, повністю виконали свою частину. Багато з них загинуло. Їхня провина за колишній напад знята. Тепер вони під моїм захистом. Відтепер це — мій загін, «Вовки Справедливості». Вони охоронятимуть поселення та супроводжуватимуть каравани. Я хочу оформити це офіційно. Без податків. Кількість піднімемо до сотні.

Мер кивнув:

— Чудово. Усе узгодимо. Я підпишу відповідні документи. Що ж, не буду вас затримувати. Після дороги вам потрібен відпочинок.

— Завтра зайду в мерію, оформимо все, — сказав Арсен і коротко попрощався.

Коли вони прибули до маєтку, біля брами його зустріла охорона й дворецький Марк. Він вклонився, як належить.

— Вітаю, мій лорде. Все йде за планом. Територія прибрана, порядок підтримується. Нові казарми заселені, ангари відремонтовані. Барак для Ґорна, орків і кентаврів готовий — просторий, із посиленими дерев'яними підлогами, боковим входом та окремими спальними зонами. Дім сиріт — майже завершено, залишилося внутрішнє оздоблення.

Арсен мовчки кивнув і рушив далі. Воїни розмістилися: орки й кентаври пішли до просторого бараку разом із Ґорном, амазонки — до своєї окремої казарми. Разом із амазонками пішла й Мейріен — темна ельфійка, яка ще під час бою з демонами на болотах встигла подружитися з ними. Хтось ішов перев'язувати рани, хтось — просто лягти відпочити.

У дворі на Арсена вже чекав Ерік. Він приплив до маєтку ще кілька днів тому — річкою це виявилося набагато швидше, ніж рухатися суходолом з обозом, і за цей час уже встиг усе підготувати. Вони коротко обійнялися, як побратими.

— Радий бачити тебе живим, пане, — сказав барон. — У маєтку все спокійно. Оборону посилили, як ти й наказував. Люди тренуються, варта несе службу. Щодо походу за магічними звірами — готую все, як домовлялися. Дракари перевірені, припаси збираємо. За кілька днів будемо готові вирушати.

— Добре, Еріку, — відповів Арсен. — Скоро займемося цим.

Разом із бароном прибули священник Корвін, цілителька Дана та діти — темні ельфи й місцеві сироти. Вони вже встигли облаштуватися, і за ці кілька днів діти освоїлися. Корвін одразу забрав їх до тимчасової будівлі для сиріт, де їх зустрів старий учитель Теодор з дочками та вчителями Клементом і Гораном. Темні ельфи спочатку трималися осторонь, але швидко звикли — тепер вони бігали разом з місцевими дітьми, вчилися читати й писати, гралися на подвір'ї. Мейріен, яка супроводжувала дітей, тепер частіше була з амазонками, але час від часу навідувала їх, спокійно спостерігаючи — вперше за довгий час не відчуваючи загрози.

Арсен оглянув маєток, переконався, що все гаразд, і вирішив наступного ранку вирушити до мерії.

З самого ранку він пішов до міста. Дорога крізь міські вулиці була вже знайома, але цього разу в ньому відчувалась інша хода — впевненість після перемоги. На вході охоронець лише мовчки кивнув, впустивши його всередину.

У кабінеті мера все було готово — документи розкладені, писар із чорнилом напоготові. Після короткого обміну словами приступили до оформлення. Загін найманців «Вовки Справедливості» офіційно був занесений до міського реєстру як підрозділ Арсена. За виконане завдання нараховано винагороду, а згідно з контрактом — підтверджено право не сплачувати податки на постачання овочів і фруктів із поселення. Мер особисто поставив підпис і печатку.

— Щодо того інциденту з Йоханом, — тихо, але твердо мовив Арсен. — Він увірвався в поселення, ледь не спровокував бійню. Один із моїх людей був поранений.

Мер насупив брови, нахилившись уперед:

— Я вже чув. Цей виродок перегнув палицю. У нашому місті він більше не зможе діяти безкарно. Я підготую листа до глави церкви з описом подій. Таких, як він, треба тримати на короткому ланцюгу.

Арсен мовчки кивнув.

— Є ще одна справа, — додав він після паузи. — Планую похід на Острів магічних звірів. Це ще не для чужих вух, але вам я довіряю.

Мер підвів брови, але не здивувався.

— Вражає, як швидко ви розгортаєтеся. Якщо матимеш можливість… — він злегка усміхнувся. — Моя донька мріє про малого звіра. Щось із кошачих. Не бойового — для душі. Хочу зробити їй подарунок на день народження, тож заплачу, скільки скажеш.

— Подивлюсь, що зможу зробити, — коротко відповів Арсен.

Вони потисли руки, і Арсен, не гаючи часу, покинув мерію.