Розділ 49: Після бурі

Коли ворота з гуркотом зачинилися за непроханими гостями, всі зітхнули з полегшенням. Напруга спала, але втома ще бриніла в повітрі. Арсен обвів поглядом подвір'я, сповнене людей, які досі трималися за зброю — бійці, мешканці, найманці. Потім чітко й голосно віддав наказ: усіх поранених — на відпочинок, тяжких — до лазарету, він особисто підійде туди й допоможе. Баронові він наказав посилити охорону на стінах, бо той дурень ще може щось утнути. Воїни переглянулися, віддаючи честь. Решті — відпочивати, кожен знає, що має робити. Дюку він залишив охорону, а сам із бароном рушив углиб поселення.

Барон ішов мовчки, похнюплений, знову й знову прокручуючи в голові ситуацію: він впустив Йохана, і це ледь не обернулося катастрофою. Арсен помітив це і спокійно, без осуду, сказав, що розуміє його почуття, але тепер має науку — що таке підлість і що не всі, кого вважаєш союзниками, є ними насправді. Він зупинився, подивився баронові прямо в очі: це й є той самий ніж у спину, на помилках вчаться, хоча бажано на чужих. І ледь усміхнувся. Барон кивнув, і тінь трохи відступила з його обличчя.

Вони обмінялися розповідями. Барон описав усе, що відбулося в поселенні під час відсутності Арсена: перші напади, як люди готувалися до оборони, як балісти, створені старим гномом-ковалем, допомагали стримувати найлютіші атаки — їхні важкі болти пробивали по кілька тварюк одразу, даючи захисникам перепочинок. Але найгірше було третьої ночі. Тварюки прорвалися на одній із ділянок, де стіна була слабшою, і майже вдерлися всередину. На тому відрізку стояли найманці Ренвара. Вони прийняли бій — вручну, без підкріплення. Билися так, що навіть демони здригнулися б. Дев'ятеро з них загинуло, але вони втримали прохід, не відступили ні на крок. Якби не вони — тварюки вдерлися б у поселення. А потім, коли вже здавалося, що ось-ось не витримають, натиск раптово стих. Тварюки, які щойно лізли на стіни, зупинилися, розвернулися й пішли назад, у болота — ніби хтось вимкнув їм голови.

Арсен слухав мовчки, і на його обличчі не здригнувся жоден м'яз. Він пояснив, що саме він знищив тих, хто керував цим шаленством: у глибині боліт, у печері, він знайшов лігво демонів-менталістів. Вони не билися зброєю — вони впливали на свідомість болотних тварин, тримаючи їх під контролем, мов маріонеток, скеровуючи їхню лють на поселення. Коли Арсен убив цих демонів, зв'язок урвався, і болотні тварі втратили мету — вони просто розгубилися й відступили. Барон довго дивився на нього, потім повільно кивнув: то ось чому... вони загинули не даремно. Арсен твердо відповів, що не даремно і вони про це пам'ятатимуть. Після цього він коротко, але щиро переповів про свій бій із демонами, про викриту печеру, саркофаг, міфріл і ті сили, з якими довелося зіткнутися.

Потім він пішов до лазарету. Там стояв запах зілля, крові та попелу. Люди лежали на ношах і ліжках, деякі без свідомості. Дана й Корвін уже працювали, змінюючи пов'язки, промиваючи рани, заспокоюючи тих, хто марив у гарячці. Арсен мовчки приєднався до них. Він підходив до поранених, торкався їхніх грудей чи плечей — і через браслет цілюща сила переходила в тіла воїнів. Він не витрачав часу на фляги чи склянки — тепер він міг лікувати дотиком. Рани затягувалися, дихання вирівнювалося, очі розплющувалися. Корвін стояв поруч і мовчки дивувався, але питати не наважувався. Коли найважчі були стабілізовані, Арсен дістав із персня кілька склянок із готовим зіллям і передав їх священнику, наказавши давати по краплях тим, хто потребує, у визначений час. Корвін узяв склянки обережно, мов найдорожчий скарб, і запевнив, що все буде зроблено.

Лікування не забрало багато часу — сила браслета діяла швидко, а залишені еліксири мали довершити справу. Арсен вийшов надвір, де вже сутеніло.

На ранок життя поселення повернулося в звичний ритм. Ковалі лагодили балісти, поранені проходили реабілітацію, вартові знову стерегли стіни. Вчорашній страх став лише відгомоном. І розвідники принесли добрі новини: Йохан зі своїм загоном покинули ці землі.

Розділ 49: Після бурі

Коли ворота з гуркотом зачинилися за непроханими гостями, всі зітхнули з полегшенням. Напруга спала, але втома ще бриніла в повітрі. Арсен обвів поглядом подвір'я, сповнене людей, які досі трималися за зброю — бійці, мешканці, найманці. Потім чітко й голосно віддав наказ: усіх поранених — на відпочинок, тяжких — до лазарету, він особисто підійде туди й допоможе. Баронові він наказав посилити охорону на стінах, бо той дурень ще може щось утнути. Воїни переглянулися, віддаючи честь. Решті — відпочивати, кожен знає, що має робити. Дюку він залишив охорону, а сам із бароном рушив углиб поселення.

Барон ішов мовчки, похнюплений, знову й знову прокручуючи в голові ситуацію: він впустив Йохана, і це ледь не обернулося катастрофою. Арсен помітив це і спокійно, без осуду, сказав, що розуміє його почуття, але тепер має науку — що таке підлість і що не всі, кого вважаєш союзниками, є ними насправді. Він зупинився, подивився баронові прямо в очі: це й є той самий ніж у спину, на помилках вчаться, хоча бажано на чужих. І ледь усміхнувся. Барон кивнув, і тінь трохи відступила з його обличчя.

Вони обмінялися розповідями. Барон описав усе, що відбулося в поселенні під час відсутності Арсена: перші напади, як люди готувалися до оборони, як балісти, створені старим гномом-ковалем, допомагали стримувати найлютіші атаки — їхні важкі болти пробивали по кілька тварюк одразу, даючи захисникам перепочинок. Але найгірше було третьої ночі. Тварюки прорвалися на одній із ділянок, де стіна була слабшою, і майже вдерлися всередину. На тому відрізку стояли найманці Ренвара. Вони прийняли бій — вручну, без підкріплення. Билися так, що навіть демони здригнулися б. Дев'ятеро з них загинуло, але вони втримали прохід, не відступили ні на крок. Якби не вони — тварюки вдерлися б у поселення. А потім, коли вже здавалося, що ось-ось не витримають, натиск раптово стих. Тварюки, які щойно лізли на стіни, зупинилися, розвернулися й пішли назад, у болота — ніби хтось вимкнув їм голови.