Розділ 45: Крик із безодні

Арсен рушив у темряву, залишаючи за спиною звуки бою. Там, у глибині печери, він відчував їх — трьох демонів, чия присутність тиснула на свідомість, мов отрута. Вони ховалися в напівтемряві, і чим ближче він підходив, тим виразніше відчував, як його власні думки намагаються вивернутися назовні, стати чужими.

Він увійшов у широку залу. Там, на кам'яному підвищенні, сиділи вони. Троє. Їхні тіла були схожі на людські, але спотворені — надто довгі руки, вивернуті суглоби, шкіра кольору попелу. Обличчя без ротів, лише очі — величезні, чорні, без зіниць. Вони дивилися просто на нього, і в голові Арсена щось боляче штовхнуло.

Голоси. Тисячі голосів, що шепотіли одночасно. Страх. Розпач. Зрада.

Але браслет спалахнув — і шепіт відступив.

— Ваш час минув, — сказав Арсен і кинувся вперед.

Перший демон навіть не встиг захиститись — меч Арсена розтяв його надвоє. Чорна енергія вдарила в браслет, і Арсен відчув, як вона вливається в нього, даючи нову силу. Другий демон спробував утекти, але Арсен наздогнав його одним стрибком. Ще один удар — і темрява розвіялась.

Третій демон не тікав. Він дивився на Арсена своїми бездонними очима і нашіптував, нашіптував, нашіптував... Арсен відчув, як у грудях щось тьохнуло — біль, втрата, самотність. Але він струснув головою, стиснув меч і рубонув просто в цю чорну безодню.

Тиша.

Три тіла лежали на камені. Три згустки темної енергії ввійшли в браслет. І десь далеко, біля входу в печеру, стихло виття болотних тварюк.

Біля входу в печеру бій іще тривав. Гноми, справжні майстри підземель, тримали прохід — міцно, впевнено, використовуючи кожен виступ, кожну тріщину, щоб не дати ворогові прорватися всередину. Вони билися мовчки, без зайвих рухів, прикриваючи один одного.

Каїм із двома братами-мисливцями тримався за їхніми спинами. Вони не витрачали стріл даремно — кожен постріл знаходив щілину, вразливе місце, око, пащу. Болотні тварюки, керовані темною волею, лізли без упину, але захисники тримали стрій.

І раптом — усе стихло.

Тварюки, що щойно намагалися прорватися, зупинилися. Їхні очі, сповнені люті, стали порожніми. Вони завмерли на мить, а потім розвернулися й побігли геть, у болото, звідки прийшли.

Гноми перезирнулися, але ніхто не сказав ні слова. Вони знали своє завдання — тримати вхід. І вони його тримали.

Каїм, не чекаючи, кинувся в глибину печери. Там, унизу, ішов справжній бій.

Арсен уже виходив із зали, коли почув крики. Вони долинали з того боку, де він залишив легіонерів. Він побіг.

Те, що він побачив, змусило його прискоритись.

Велетенський демон — вісім щупалець, чотири ноги, шість очей — люто бився з його воїнами. Легіонери падали, втрачаючи руки й ноги, але дивовижна регенерація, подарована зіллями Арсена, не давала їм померти одразу. Вони корчилися на камені, заливаючи все кров'ю, але живі.

Капітан Дюк іще тримався. Його броня була пробита в кількох місцях, але він ухилявся, рубав щупальця, прикривав собою поранених. Поруч із ним билися двоє темних ельфів — їхні стріли влучали в очі демона, але це лише дратувало потвору.

З безпечної відстані, за спинами легіонерів, працювали амазонки. Їхні стріли одна за одною впивалися в тіло демона, шукаючи слабкі місця. Вони не підбігали близько — били точно, холоднокровно, не даючи ворогові наблизитись.

Арсен кинувся в бій. Його меч розтяв одне щупальце — демон завив. І в ту ж мить із темряви вирвалися Ґорн, орки й кентаври. Вони щойно добили демонів на вході й тепер поспішали на підтримку.

Ґорн ударив з усієї сили — ще одне щупальце впало на землю. Орки метнули пілуми — важкі списи вп'ялися в тіло демона. Кентаври з флангів рубали сокирами.

Бій був жорстоким. Демон відчайдушно захищався. Його щупальця літали в повітрі, розкидаючи воїнів. Орки падали один за одним, втрачаючи кінцівки. Кентаври ледве трималися на ногах. Дюк упав, пробитий наскрізь, але ще дихав.

І тоді демон ударив звуком. Його мембранні вуха затремтіли — і потужна хвиля вдарила по амазонках, що тримали позицію за спинами легіонерів. Їх відкинуло на скелі. Вони впали непритомні.

Каїм з'явився саме в цю мить. Він побачив розбиті тіла, поранених воїнів, кров на каменях і демона, що шаленів посеред зали. Не вагаючись, він метнув ножі — один за одним, усі шість. Три влучили в очі. Демон заревів так, що стіни затряслися.

Арсен побачив слабке місце — шию. Він завдав сильного удару, і лезо залишило глибоку рану. Демон захитався, але ще тримався.

Ґорн зібрав останні сили. Його тіло спалахнуло — зерно сили всередині нього вибухнуло світлом. Він ударив мечем у ту саму рану. Меч розлетівся на друзки, але рана стала смертельною.

Демон у передсмертній агонії вдарив Ґорна — і той полетів у темряву, зникнувши за уламками каміння.

Арсен рубонув ще раз — тепер по шиї, туди, куди били до нього. Лезо розсікло плоть, і голова демона відлетіла, важко вдарившись об кам'яну підлогу.

Тиша.

Тільки стогін поранених і важке дихання Арсена.

Чорна енергія ринула в браслет. Вона кипіла, палила зсередини, але Арсен тримався. Він знав: мусить вистояти. Його люди вмирали.

Він озирнувся. Скрізь лежали поранені. Відірвані руки й ноги, закривавлені обличчя, зламані тіла. Капітан Дюк ледь дихав, пробитий наскрізь. Амазонки лежали непритомні біля скель. Орки — хто без руки, хто без ноги. Кентаври ледве ворушилися.

Ґорна не було видно.

І тоді браслет спалахнув знову. Нове знання прийшло — тепер він міг використовувати зілля через дотик. Не треба було змушувати поранених пити — достатньо торкнутися, і цілюща сила сама переходила в тіло.

Арсен кинувся до поранених. Він торкався їх — і зілля миттєво діяло, запускаючи регенерацію. Дюк розплющив очі. Амазонки заворушилися. Орки почали підводитись.

Каїм сидів біля стіни, важко дихаючи, але живий.

Арсен знайшов Ґорна за обвалом. Той був схожий на шмат м'яса — усе тіло в кривавих ранах, кістки поламані. Але він дихав. І коли Арсен торкнувся його, тіло огра почало відновлюватися просто на очах — рани затягувалися, кістки зросталися.