Розділ 38: Брама надії

Настав десятий день. Ранкове повітря було свіже, з ледь вловимим присмаком вітру, що віщував нову дорогу. Арсен вийшов за ворота маєтку й попрямував на зустріч із мером. Вони зупинилися навпроти одне одного, на короткій відстані — без свити, без гучних слів.

— Лорде Арсене, — мовив мер спокійно, але твердо, — я дотримую слова. Ваша оселя — під моїм захистом. Жодна мерзота, ніхто, хто наважиться чинити вам шкоду, не пройде непоміченим у цьому місті.

Арсен подякував коротким, проте щирим кивком. У цьому було більше, ніж слова — це була домовленість двох людей, кожен із яких мав свою владу, але також і свою честь.

У маєтку залишилися ті, кому доручили порядок: троє колишніх міських стражників, тепер вірних Арсену; найманці, котрі охороняли маєток і стежили за безпекою; старий гном-коваль зі своєю майстернею та учнями; і робітники-селяни, які продовжували впорядковувати подвір'я, лагодити паркани, доглядати худобу.

Тим часом барон-вікінг, командир загону північних воїнів, завершив підготовку свого дракара — човна з вирізьбленою головою дракона, укріпленого бронзовими пластинами. Разом із дев'ятьма вікінгами, він завантажив усе необхідне — припаси, зброю, зілля — й рушив річковим шляхом до поселення, що потребувало допомоги.

З ним вирушили: священник Корвін, з торбою лікувальних трав і бинтів, шостопалом у руках і непохитним поглядом; Дана, дівчинка-сирота з даром магії та лікування, в шкіряній броні з луком за плечима і рюкзаком, наповненим зіллям, корінням та бинтами; дочка барона, озброєна двома середніми мечами, в легкій броні з кольчужними вставками — вправна й рішуча, як її батько; двоє майстрів-зброярів, що мали пильнувати зброю, доглядати за нею та при потребі ремонтувати просто в дорозі.

Барон передав Арсену клітку з голубами-посланцями, щоб підтримувати зв'язок між загонами. Птахи були вивчені, слухняні — надійна нитка між двома групами.

Обоз із трьома повозками, наповненими харчами, зброєю та зіллями, вирушив під охороною кількох найманців. Вони керували возами, пильнували порядок, і при потребі — були готові стати до бою.

Арсен разом з основним загоном воїнів, орків та амазонок сів на коней і повів загін уперед. Огр Ґорн і орки, не зважаючи на гігантські тіла, йшли нога в ногу з кінними — завдяки силі та витривалості, вони легко тримали темп.

Попереду йшли розвідники: троє кентаврів, двоє мисливців-слідопитів і темношкірий воїн Каїм. Вони досліджували шлях, зчитували небезпеку в русі вітру, розміщенні птахів, у поведінці тварин.

Протягом двох днів подорож проходила без пригод. Ночівлі організовувалися обережно, лише на перевірених кентаврами ділянках. Пильність не спадала — ніхто не хотів, щоб цей марш став останнім.

І ось, на ранок третього дня, ще до повного сходу сонця, вони дістались околиць поселення. На горизонті вже виднілися перші хати. Але все навколо — мов застигле. Ні людей, ні тварин. Лише дим, що тягнувся над дахами сірим серпанком.

Арсен, перебуваючи в сідлі, спрямував погляд уперед. Розвідники щойно зупинились — вони ще не доповідали, але явно відчули ту саму напругу, що повисла в повітрі.

Щось чекало попереду.

Поле смерті

Сонце вже стояло високо, коли Арсен разом зі своїм загоном вийшов на підвищення, з якого відкривався краєвид на навколишні поля. Те, що постало перед очима, змусило навіть загартованих воїнів завмерти.

Пшеничне поле, яке ще недавно мало б золотитися стиглим колоссям, тепер було потоптане, змішане з багнюкою й кров'ю. Сліди битви простягалися на сотні метрів — глибокі борозни, вириті кігтями, вирвані з корінням снопи, перекинуті вози, розкидане знаряддя праці. Серед цього хаосу лежали тіла.

Спочатку траплялися селяни — чоловіки й жінки в простому одязі, роздерті, зламані, з виразом жаху, застиглим на обличчях. Дехто ще стискав у руках вила чи сокири — останній спротив перед смертю. Далі, ближче до центру поля, лежали воїни. Їх було більше, і битва тут була запеклішою: зламані щити валялися поряд із тілами, розрубані обладунки, вирвані з рук мечі, списи, що стирчали з землі, мов надгробки.

У самому центрі цього побоїща Арсен побачив його. Тіло воєводи лежало окремо від інших, ніби в останню мить він намагався прикрити відступ своїх людей. Броня на ньому була проломлена в кількох місцях — удари, від яких не захистив би жоден метал. Гербовий шолом зі зламаним гребенем валявся поряд, і з-під нього виднілося обличчя, застигле в останньому крику. Його меч, переламаний надвоє, лежав за кілька кроків — воєвода бився до кінця, навіть коли зброя зрадила.

Поруч із воєводою лежали тіла найвідданіших його воїнів — вони полягли півколом, захищаючи свого командира, але так і не змогли врятувати.

Та демонів тут не було. Натомість усе вказувало на інших убивць. Серед людських тіл подекуди виднілися рештки болотних тварюк — величезні, вкриті слизом, схожі на гібриди жаб і хижаків. Одні мали видовжені задні лапи, здатні кидати тіло на кілька метрів уперед; інші були масивними, з роздутими черевами й пащеками, повними рядів гострих зубів. Їхні тіла вже почали розкладатися, наповнюючи повітря солодкуватим смородом болота й гнилі.

Каїм наблизився до однієї з туш, уважно оглянув її, потім підвівся й підійшов до Арсена.

— Пане лорде, — промовив він тихо, — ці істоти не повинні бути тут. Їхні болота за багато днів ходу звідси. Це не просто навала — це щось інше. Хтось або щось привело їх сюди.

Арсен мовчки кивнув. Він і сам уже дійшов цієї думки. Природа не діє так без причини. Хтось спрямовував цих тварюк, мов стадо на забій.

— Щось тут не так, — сказав він уголос. — Але спершу — до людей. Вони чекають.

Він глянув уперед, на стіни поселення, що виднілися за полем, і війська рушили далі.

Брама поселення

З пагорба відкривався повний краєвид на невелике містечко, обнесене кам'яно-дерев'яною стіною. Висота стіни сягала щонайменше шести метрів — ґрунтовна споруда, зведена не на один рік. Верхній край був захищений дерев'яним парапетом з навісами, за якими могли ховатися стрільці. По всьому периметру виднілися бійниці — вузькі щілини, зручні для стрільби з луків та арбалетів. Подекуди з-за парапету стирчали жердини з ганчір'ям, просоченим смолою — пристрої для відбиття нічних атак.