Розділ 33: Пропозиція мера щодо нового завдання

Мер прибув до маєтку Арсена у супроводі лише двох охоронців. На подив усіх, його особисто зустрів сам герой. Без зайвих церемоній Арсен повів гостя територією, показуючи хід робіт. Величезний дім для сиріт уже зводився на схилі, поруч із садом. Каменярі, теслі та помічники працювали злагоджено.

— Будинок для сиріт, — сказав Арсен. — Тут житимуть діти, які не мають нікого. Уже є троє вчителів, які займаються з ними — навчають читати, писати, рахувати. Пізніше додам ремісничі науки. І ще... планую забрати частину сиріт із міста. Діти мають мати майбутнє.

Мер вразився масштабом і чіткістю справи. Його обличчя пом'якшало — видно було, що він щиро оцінив побачене.

— Зізнаюсь, не чекав такого, — промовив він задумливо. — Те, що ти робиш, — це не просто милосердя. Це стратегія. І користь для міста.

Вони перейшли до озера, де на улюбленому місці Арсена вже було накрито стіл із білого мармуру. Звідси відкривався чудовий краєвид. Повітря було напоєне ароматом м'яса, свіжої випічки, хліба, узвару та пряного вина. Обід був простим, але вишуканим.

— Смакуймо, — сказав Арсен. — А тоді вже говоритимемо про серйозне.

Мер погодився, і вони сіли за стіл. Лише коли наїлися, він почав:

— Отже. Чиновника, винного в інциденті, усунуто з посади. Він виплатить штраф. Голова церкви Кирило залишить місто найближчим часом. Крім того, він заплатив п'ятдесят п'ять тисяч золотих як компенсацію. Двадцять тисяч уже спрямовано на твій притулок — і я бачу, що ці гроші використовуються з розумом. Із цих дітей буде толк — це вже на користь усьому місту.

Він зробив ковток вина і продовжив:

— Інші тридцять п'ять тисяч — твої. Я розумію, що ти лише на початку великої справи, і ці кошти дуже знадобляться. Я б виділив їх із міського бюджету, але мої опоненти в раді лише й чекають помилки. Це політика...

— Розумію, — коротко відповів Арсен.

— Але тепер — до головного. Є завдання. За два дні від міста розташоване невелике поселення землеробів. Родюча торф'яна земля, болота неподалік. Вони забезпечують місто овочами, фруктами, зерном. Іноді з боліт вилазять гобліни чи інші створіння — буває всяке. Але нещодавно туди дістались демони. Останній воєвода загинув. Люди відбились, але надовго їх не вистачить.

Арсен мовчки слухав, не перебиваючи.

— Поселення офіційно не підпорядковується місту, — пояснив мер. — Тож я не можу просто відправити туди гарнізон. Запит до столиці надіслано, але чекати відповіді довго — таких поселень десятки, і всюди щось трапляється. Але є законний варіант — через тебе.

Він нахилився ближче:

— Як герой, ти можеш взяти це поселення під свою опіку. Отримаєш від нього прибуток, але й нестимеш відповідальність. Люди підкорятимуться тобі. Я, зі свого боку, допоможу: згадані 35 тисяч, а ще ті найманці, що були при священнику — тепер служитимуть тобі. Я дізнався — вони вмілі, просто пішли за грішми. Подивись на них. Якщо не сподобаються — змусимо платити штраф, щоб інші знали, що свавілля не прощається.

Мер злегка усміхнувся і додав:

— Контракт ми оформимо належним чином. Місто закуповуватиме товари в цього поселення за ринковою ціною, без податків, як належить поселенням під героїчним протекторатом. Такі землі вважаються частиною оборонної інфраструктури імперії.

Він зупинився й подивився Арсенові прямо в очі:

— То що скажеш, пане герою?

Арсен підвівся й підійшов до озера. Подивився на воду, в якій відбивалося небо.

— Якщо там дійсно є демони, — сказав він тихо, — то я не можу залишити цих людей.

Він обернувся до мера:

— І якщо поселення приєднається до мене, я подбаю про нього. Як і про сиріт.

— Добре, — мовив мер. — Я радий, що ми розуміємо одне одного.

— Так, — додав Арсен, повертаючись до столу. — Мені потрібно підготуватися. Це займе трохи часу. Золото тепер є, тож завтра відвідаю ринок невільників — підшукаю людей для справи. Думаю, за десять днів ми зможемо вирушити в дорогу.

Він на мить замовк, продумуючи подальші кроки.

— А ще... — додав спокійно, але твердо, — з командиром тих найманців, які брали участь у конфлікті, я поговорю особисто. Зранку хай приготується. А на вечір — нехай прийде до мене разом зі своїм заступником. Якщо буде ваша ласка, пане мере.

— Звісно, усе організую, — кивнув мер. — І ще одне. На час вашої відсутності у зв'язку з цим завданням я забезпечу охорону вашого маєтку та прилеглої території. Не хочу, щоб знову сталося щось подібне до останнього випадку.

Його очі ледь звузились.

— Думаю, охоронці, які зранку були з тим нечистим на руку чиновником, тепер якраз і послужать. У рахунок відшкодування своїх дій. Нехай стоять і пильнують — буде їм уроком.

Арсен тільки кивнув, не промовивши більше ані слова. Сказане задовольнило його.

Розмова добігла кінця. Мер, підвівшись, ще раз оглянув озеро, будівництво та притулок, що вже набував форми, і, не затримуючись, попрощався. Попереду в нього було ще багато справ — місто не чекало.