Розділ 30: Новий день у маєтку

Минуло два дні. Амазонки остаточно відновилися після лікування — навіть наймолодша з них уже вийшла на тренування. Вони трималися осторонь: спілкування з чоловіками було для них незвичним, тож уникали непотрібних контактів. Свої вправи вони проводили на галявині біля озера, трохи віддалік від інших підрозділів.

Того ж дня, після обіду, неподалік від місця тренування гралися діти — підлітки-сироти, які завершили свої заняття й мали вільний час.

Вони бігали понад озером, і їхній сміг розносився далеко над водою. Декілька хлопчаків змагалися, хто далі кине плоский камінець — і той стрибав по поверхні, залишаючи за собою низку веселих кіл. Інші збилися в гурт і щось жваво обговорювали, розмахуючи руками, ніби ділилися неймовірними історіями. Двоє дівчаток сиділи на траві, плівши вінки з кульбаб і польових квітів, і час від часу поглядали на озеро, де сонячні зайчики танцювали на хвилях.

Найменші — троє дітлахів років шести-семи — гралися в піску біля самої води, ліпили з мокрого піску вежі й загати, а одна дівчинка з світлим волоссям, закасавши спідничку, заходила просто у воду й намагалася впіймати долоньками дрібну рибку, що снувала біля берега. Її вереск і захоплений сміх лунали найгучніше.

За ними пильно наглядав отець Корвін. Він сидів на старому поваленому дереві трохи віддалік, тримаючи в руках книгу, але частіше дивився на дітей, ніж у пожовклі сторінки. Його серце зігрівалося при погляді на малих: вони були ситі, в безпеці, навчалися, мали дах над головою. Їхнє майбутнє вже не виглядало таким темним, як раніше.

Погляд священника зупинився на групі амазонок, які щойно завершили одне з тренувань. Вони проходили повз, і Корвін привітався. Старша з жінок зупинилася. Хоча вона не надто звикла до бесід із чоловіками, в цьому випадку перед нею був священник — тож вона залишалася стриманою, але відвертою.

— Усе добре, — відповіла вона на його запитання. — Завдяки лорду ми живі, в безпеці й знову маємо силу.

Корвін кивнув і відповів:

— Лорд Арсен — людина, якій можна довіряти. Він особисто опікується цими дітьми. Вибив землю під притулок у мера, сам лікував їх, годує й забезпечує всім необхідним.

Він коротко розповів і про недавню трагедію — про дівчинку на ім'я Дана, яку викрали демони разом зі своїми людськими слугами. Її вже готували до жертвоприношення на вівтарі, коли лорд Арсен разом зі своїми людьми врятував її просто з лап темряви. Особисто вбив демонів.

Амазонка слухала мовчки. Її погляд ковзнув у бік дітей, що гралися біля води. Вона дивилася на них довго — на ці безтурботні обличчя, на дівчинку, що ловила рибу, на хлопчаків, що змагалися в стрибках камінців. І в її очах, зазвичай суворих і стриманих, щось змінилося. Там, у глибині, промайнула тінь тепла — така рідкісна для воїтельки, що звикла бачити лише біль і боротьбу. Вона згадала своє дитинство, свій острів, де так само колись бігала босоніж і сміялася. Ці діти були врятовані. Вони мали шанс, якого в неї самої вже не було.

— Вони щасливі, — тихо сказала вона, і в її голосі прозвучало те, чого Корвін не чув раніше — нотка справжньої, глибокої радості. Не за себе, а за цих малих.

— Вони в безпеці, — відповів Корвін. — І це заслуга лорда.

Амазонка кивнула, не відводячи погляду від дітей.

— Якщо раптом ви задумаєтесь про підтримку лорда, — додав священник, — можете не вагатися. Його шлях — благородний.

Після недовгої паузи він озвучив своє прохання:

— Пані, я хотів би попросити вас допомогти в тренуванні дівчаток. Чоловіки займаються з юнаками, а ось для дівчат краще, аби наставницями були жінки. Та й спілкування буде легшим, підхід — тоншим. Але прошу не думати, що їх готують до війни. Усе — лише для самозахисту, бо світ доволі жорстокий, і не завжди поруч знайдеться хтось, хто допоможе.

Амазонка вислухала, задумалася на мить, а тоді знову подивилася на дітей. Вона бачила, як та світловолоса дівчинка нарешті впіймала рибку і з тріумфальним криком підняла її над головою, а інші діти збіглися подивитися. І в цю мить амазонка відчула те, чого не відчувала давно — щось схоже на надію.

— Добре, — сказала вона спокійно. — Узгодимо час.

Священник подякував. Обоє були задоволені результатом бесіди й, обмінявшись короткими побажаннями, розійшлися кожен до своїх справ.

Огр Ґорн уже повноцінно тренувався разом із кентаврами. Його нові товариші — троє кентаврів — теж майже відновилися, лише один ще чекав, поки зілля Арсена повністю відростить йому ногу. Всі вони, отримавши цілющі еліксири, були вражені не лише їхньою дією, а й самою щедрістю героя. Те, що Арсен добровільно поділився зіллям, яке в цьому світі вартувало більше за золото, запало їм у душу.

Ґорн розповів кентаврам про Арсена — про те, як він урятував його під час бою, дав нове життя, повагу й мету. Слова огра мали вагу. Відтоді в очах кентаврів лорд Арсен уже був не просто командиром, а тим, за ким варто йти.

Того дня до них підійшов один із молодших гномів — помічник старого майстра. Ввічливо, але коротко він пояснив, що за вказівкою майстра має зняти з них мірки для виготовлення персональної броні та зброї.

Спершу обміряли Ґорна. Йому планували виготовити важку секційну броню з великими накладками на груди, плечі, стегна та спину — щоб витримувала прямі удари. До неї — великий прямокутний щит із укріпленим ребром, аби міг прикривати союзників під час штурму. Також передбачався новий шолом, на відміну від того "казана", яким Ґорн користувався під час бою з демонами. Меч із магічними рунами він залишив собі, але окремо мав отримати міцну бойову дубину — грубу, важку, з посиленим держаком і металевими шипами.

Кентаври ж обрали середню броню, що не заважала руху й не обтяжувала корпус. Їм планували виготовити налокітники, нагрудні пластини, легкі шоломи з відкритим лицем. Як зброю вони замовили довгі списи — для атак з розбігу, та великі бойові сокири з подовженим руків'ям, щоб мати більшу силу розмаху. До того — овальні щити для маневреного захисту в бою.