Розділ 39: Ніч випробувань

Настали сутінки, які тихо й повільно підкралися до поселення. У повітрі повисла напружена тиша. Жителі хвилювалися — це було видно в кожному русі: дехто стискав в руках амулети, дехто крадькома перехрещувався, матері пригортали дітей до себе, чоловіки нервово поглядали на стіни. Лише Арсен і його воїни залишалися спокійними. Їхня впевненість передавалася іншим, зміцнювала дух.

Коли останні промені сонця торкнулися горизонту, поселення занурилося в напівтемряву. За переказами, болотні тварюки починали атаку опівночі — і саме так сталося цієї ночі.

З темряви посунула навала. Вони були страшні: покручені, слизькі істоти з мутованими лапами, гнилими мордами, що капали отруйною слиною. Одні були завбільшки з великого собаку, з довгими чіпкими лапами, вкритими слизом, і пащами, повними дрібних гострих зубів. Інші — велетенські, заввишки з людину, а то й більші, з роздутими черевами, з яких сочилася отруйна рідина, що роз'їдала траву там, де падала. Їхні тіла, вкриті товстою, схожою на жабину шкірою, блищали в світлі смолоскипів, мокрі й огидні. Очі їхні світилися блідо-зеленим вогнем.

Оборонці зустріли їх зливою стріл. На баштах стояли місцеві мисливці з арбалетами, їх підтримували звичайні мешканці з луками. Особливою точністю відзначались брати-мисливці, темношкірий воїн та амазонки — стріли й метальні ножі цих жінок не знали промаху.

Воїни Арсена — двадцять легіонерів — займали свої позиції на стінах. Вони метали пілуми з такою точністю, що більшість снарядів влучали просто в голови чудовиськ, зокрема в очі. Натиск тварюк було зупинено.

Та зненацька з боку річки почалася нова атака. Монстри пробили стіну в одному зі слабких місць і вдерлися всередину. Там їх зустріли Ґорн — огр, п'ятеро орків та троє кентаврів.

— Готуйсь! — прогримів голос Ґорна.

Першими полетіли важкі списи. Їх метнули орки — зі своєю неймовірною силою вони жбурляли їх так, що списи пробивали по двох-трьох тварюк одразу, пришпилюючи їх до землі. Кентаври підхопили — їхні списи, метані з розгону, входили в тіла ворогів із глухим звуком. Ґорн, не виходячи зі строю, жбурнув свій спис однією рукою — і той прошив одразу кількох тварюк, збивши їх докупи. Повітря наповнилося свистом і вологими ударами.

Після цього загін сформував фалангу: щити зімкнулися, мечі готові. У центрі строю — Ґорн, непохитний, немов скеля. Кентаври ж із списами та щитами, мов блискавки, прорізали ряди ворога з флангів, сіючи хаос. Бій точився перед першим рядом будинків.

Але справжнє випробування чекало попереду. З темряви вирвалися п'ять демонів середньої сили. Вони були нижчі за зростом від болотних тварюк, але страшніші. Їхні тіла, вкриті короткою чорною шерстю, нагадували хижих звірів — міцні, жилаві, з потужними грудьми й довгими м'язистими лапами. Голови їхні були схожі на вовчі, але з двома вигнутими рогами, що стирчали з лоба. Очі горіли червоним вогнем, а з роззявлених пащ виривалося гаряче дихання. Вони стрибали високо й стрімко, легко перелітали через огорожу.

Двоє з них були вражені стрілами амазонок — постріли в очі зупинили їх, і вони впали, перекидаючись через голови, але троє прорвалися далі.

Їх зустрів Ґорн.

Він не відступив ні на крок. Його меч описав широку дугу, зустрічаючи першого демона просто в стрибку. Удар був такої сили, що істота переломилася навпіл, мов суха гілка. Чорна, майже смоляниста кров залила бруківку, а з тіла вирвався згусток темної енергії, що з шипінням увійшов у тіло огра. Ґорн здригнувся, але втримався на ногах. Його джерело всередині спалахнуло, поглинаючи силу, не даючи їй заволодіти свідомістю.

Двоє інших демонів спробували обійти огра з флангів. Одного зустріли орки. Вони накинулися на нього з усіх боків, мов зграя вовків. Важкі сокири розтинали демонічну плоть, але істота билася відчайдушно, розкидаючи воїнів ударами хвоста й пазурів. Один орк упав, заливаючи бруківку кров'ю, але інші не відступали.

Старший орк, той самий, що першим присягнув Арсенові, увійшов у стан берсерка. Його очі налилися кров'ю, м'язи здулися, і він кинувся на демона з неймовірною люттю. Його сокира встромилася в бік істоти, пробивши луску. Демон заревів, розвернувся, але в цю мить Ґорн, уже розправившись зі своїм противником, ударив ззаду. Його меч розсік демона майже навпіл — від плеча до стегна. Істота впала, заливаючи все навколо чорною кров'ю.

Третього демона зустріли кентаври. Вони атакували його з двох боків одночасно, мов дві блискавки. Списи встромилися в його тіло, але демон вирвав їх із плоті, мов тріски, і кинувся на кентаврів. Ті ледве встигли відскочити, коли з темряви вибігли легіонери на чолі з капітаном Дюком.

Вони вдарили зненацька, зі спини, коли демон уже готувався до стрибка. Пілуми ввійшли в його тіло майже одночасно — п'ять списів пробили луску, встромившись глибоко в плоть. Демон заревів, розвернувся, намагаючись дістати нападників, але легіонери вже відступили, а Дюк був поряд. Його меч, вкладений у досвідчену руку, знайшов щілину між пластинами луски — туди, куди він цілив, не вагаючись ні миті. Лезо ввійшло глибоко, і демон упав на коліна.

Коли темна енергія ринула в капітана, він скрикнув від болю й упав на землю. Тіло його вигнулося, очі на мить залилися чорнотою, але він утримався, не втративши свідомості. Воїни кинулися до нього, але Дюк підняв руку, зупиняючи їх.

— Я… я в порядку, — прохрипів він, важко дихаючи.

Арсен кинувся до нього майже миттєво. Він упав на коліна поруч із капітаном, торкнувся браслетом його грудей. Той засвітився м'яким золотим світлом, вбираючи залишки темної енергії. Частина її залишилася всередині Дюка, і Арсен відчув: капітан уже близько до того, щоб пробудити власне джерело. Ще трохи — і він стане не просто командиром, а воїном, наділеним справжньою силою.

Арсен перевів погляд на Ґорна, який саме добивав пораненого демона. Огр стояв посеред вулиці, важко дихаючи, але в його очах горів рівний, упевнений вогонь. Він підняв меча, і темна енергія останньої істоти ввійшла в нього, але цього разу джерело спрацювало, мов добре налагоджений механізм — воно поглинуло силу, зробивши Ґорна ще сильнішим.