Розділ 37: Ранок заліза

Минав сьомий день із моменту, коли воїни вперше стали в одній шерензі. Відтоді все змінилося. Арсен зібрав на подвір'ї свою силу — дисципліновану, різношерсту, але єдину. Це було не просто військо — це була армія нового світу, викувана з уламків різних народів і доль, об'єднаних спільною метою.

Сонце тільки-но здіймалося над краєм даху, кидаючи перші золоті промені на кам'яні мури маєтку, коли воїни один за одним виходили на стройовий майданчик. Їхні кроки глухо відбивались у бруківці двору — рівні, впевнені, злагоджені. Повітря ранку, прохолодне й прозоре, наповнилося запахом металу, шкіри та свіжого поту — запахом армії, що готується до битви.

Легіонери

У строю стояли двадцять воїнів у повному обладунку. Вони вишикувалися в ідеальну лінію, мов живі мури, що лягли в основу всього війська. Перша десятка — ветерани, які пройшли з Арсеном найтяжчі бої, ті, кого він особисто витягнув із лап смерті ще на початку свого шляху. Їх очолював капітан Дюк — людина, якій Арсен довіряв найбільше. Вони стояли з тією особливою впевненістю, яка буває тільки в тих, хто не раз дивився смерті в обличчя.

Друга десятка — воїни, придбані на ринку рабів. Вони були менш досвідченими, ніж ветерани Дюка, але за кілька днів напружених тренувань уже навчилися тримати стрій і виконувати накази. Їхня воля до служби була беззаперечною — вони знали, що отримали другий шанс, і не збиралися його втрачати.

Усі легіонери мали сталеві панцирі, бронзові пластини на плечах, наручі й поножі. На головах — закриті шоломи з гребенями, що вирізняли їх за десятки кроків: червоний — для ветеранів, синій — для новачків, срібний — для капітана Дюка. Кожен мав меч у ножнах на поясі, три пілуми за спиною й квадратний щит із залізною облямівкою, пофарбований у темно-червоний колір із символом Арсена — стилізованим браслетом у полум'ї.

Барон-вікінг і його десятка

Праворуч від легіонерів стояли воїни півночі. Вони виглядали дико й водночас організовано — мов зграя вовків, що завмерла перед стрибком. Кольчуги до колін, поверх них — шкіряні куртки з нашитими металевими пластинами. На головах — зачинені шоломи з носовими накладками, деякі прикрашені невеликими ріжками або гребенями з кінського волосу. На спинах — довгі вовняні плащі, темно-сині та сірі, декотрі обшиті хутром.

Їхня зброя — широкі мечі, масивні бойові сокири з довгими топорищами, потовщені кинджали на поясах. На лівих руках — круглі дерев'яні щити, оббиті залізом по краю, з металевим умбоном у центрі. На кожному щиті вирізьблено дракар — довгий корабель із головою дракона, символ їхнього роду.

Вони стояли з холодною гідністю, не ворушачись. Їхні очі, блакитні й сірі, дивилися прямо перед себе, але в кожному жевріла та сама іскра, що й у їхньому ярлі — незламна воля до життя й помсти.

П'ятеро амазонок

Їх не можна було не помітити. Вони стояли окремою групою, трохи осторонь від чоловіків, але в їхній поставі не було ні виклику, ні страху — лише горда стриманість воїнів, які знають собі ціну.

Їхня броня — напівшкіряна з металевими вставками — була пошита так, щоб забезпечувати легкість, рухливість і водночас значний захист. Нагрудні пластини захищали груди й живіт, не обтяжуючи. Поножі й наручі прикрашало тонке гравіювання — сцени полювання, битв, танцю. На головах — відкриті шоломи зі срібними вставками та плюмажами з пір'я хижих птахів.

Основна зброя амазонок — металеві складні луки, виготовлені старим гномом-ковалем Торкіном. Вони були водночас міцними, далекобійними, з сильним ударом, але досить легкими, щоб не втомлювати рук навіть після десятків пострілів. Сагайдаки зі стрілами, повні оперених стріл із жовтим пір'ям, розміщувалися за спинами — так, як носять рюкзаки, щоб не заважати рухам і водночас бути завжди під рукою.

Другорядна зброя — вузькі списи з довгими наконечниками, зручні як для метання, так і для ближнього бою. На поясах — кинджали для найближчого бою. А на спинах, окрім сагайдаків, кріпилися невеликі круглі щити — легкі, але міцні, які в разі потреби захищали спину, а в бою могли бути використані як додатковий захист разом зі списом.

Їхні рухи були легкими, мов у танці, але точними, мов у хижаків. Вони не потребували команд — кожна знала своє місце, свою роль, свою ціль.

Три кентаври

Вони замикали стрій з лівого флангу, готові в будь-яку мить вирватися вперед, мов жива кавалерія. Кожен носив грудну броню зі зчленованих пластин, які прикривали не лише людську частину, а й верхню частину конячого тулуба. Боки захищали знімні пластини. Шоломи — відкритого типу, легкі, з гребенем або пір'ям.

Їхня зброя — довгі древкові списи для таранного удару, дворучні сокири біля сідлових перев'язей, ромбоподібні щити на спинах. Копита були підковані спеціальними залізними підковами з шипами — кожен удар міг розбити людину навпіл.

П'ятеро орків

Праворуч від кентаврів, утворюючи важкий ударний кулак, стояли орки. Усі в затемненій важкій броні, з прямокутними щитами, адаптованими під їхнє зростання. Зброя — полуторні мечі з кованими ефесами й дворучні сокири з лезами, що мали вирізи для розрубування сталі.

Їхні обличчя, прикрашені шрамами й рунами, не виражали жодних емоцій. Вони були тут не для того, щоб відчувати — вони були тут, щоб битися.

Четверо гномів

Вони виглядали як рухомі бастіони — жива фортеця. Броня суцільна, без жодного незахищеного місця: кілька шарів пластин, накладених одна на одну. Шоломи з масками, що прикривали обличчя. Довгі панцирі захищали навіть бороди.

Кожен тримав важкий прямокутний щит, прикрашений візерунками гірських кланів. У правицях — масивні бойові молоти, на поясах — запасні сокири. Вони не розмовляли, тільки стояли, мовчазні й холодні, мов скелі.

Огр Ґорн

Він стояв на узвишші, біля кам'яних сходів, — величний, наче рухома башта. Його важка секційна броня захищала груди, плечі, стегна й спину. Шолом — відкритого типу, з рельєфом на чолі у вигляді лева. У лівій руці — прямокутний щит із символом Арсена, у правій — дворучний меч, який він міг тримати однією рукою.