Розділ 36: Мисливець, воїни та зерно сили

Купець подивився на Арсена й сказав стримано:

— Я купив цього чоловіка за п'ятсот золотих. Можливо, він зацікавить вас, пане герою.

Арсен підійшов ближче. У клітці сидів воїн — чорношкірий, віком близько сорока років, із гладко виголеною головою. На його щоках виднілися темні татуювання — складні візерунки, схожі на племінні знаки, що говорили про його походження з далеких південних земель. Його тіло, колись м'язисте й сильне, тепер було понівечене: ноги викривлені, поламані коліна зрослися абияк, нижче — майже зруйновані м'язи, зміщені суглоби. Він ледве міг стояти. Права рука безсило висіла вздовж тулуба — сухожилля порвані, кістки зрослися неправильно. Лікування у світі, де магія мала обмежені можливості, не могло допомогти.

Але в очах цього каліки палало щось, що відразу зачепило Арсена. Це не була покора чи зламана воля. Там жеврів вогонь. Бажання жити. Бажання боротися.

— Хто він? — спитав Арсен, не відводячи погляду.

Купець зітхнув і розповів:

— Цього чоловіка звати Каїм. Він із племені, що живе далеко на півдні, за пустелею. Тамтешні мисливці славляться своїм умінням метати ножі та списи — кажуть, вони влучають у цілу монету з п'ятдесяти кроків. Каїм був найкращим серед них. Але кілька років тому його плем'я потрапило в засідку — на них напали мисливці на людей, що промишляють у тих краях. Більшість убили, а Каїма взяли в полон і продали.

Він перевів подих і вів далі:

— Його купив один заможний аристократ. Той шукав собі мисливця для полювання на магічних звірів — таких, що водяться в Зачарованому лісі на півночі. Каїм увійшов до його мисливської групи. Він полював на срібношерстих вовків, на рогатих змій, на велетенських кабанів — і завжди повертався зі здобиччю. Аристократ цінував його, ставився до нього краще, ніж до інших слуг. Але минулого року, під час полювання на велетенського кабана з палаючими іклами, стався нещасний випадок. Каїм прикривав аристократа, коли звір кинувся на них. Він устиг відштовхнути пана вбік, але сам потрапив під удар. Кабан пробив йому груди, поламав ребра, а потім кинув його об дерево так, що кістки не витримали. Аристократ вижив, а Каїм залишився калікою. Спочатку його тримали при маєтку, доглядали, але коли стало зрозуміло, що він більше ніколи не зможе полювати, його продали. Занадто дорого було його годувати.

Арсен мовчав, дивлячись на воїна. Той витримав його погляд, не відводячи очей. У них не було благання — лише гідність і та сама іскра, яку Арсен уже помітив.

— Я куплю його, — спокійно промовив Арсен. — Дам сімсот золотих. Улаштовує?

Купець хитнув головою і трохи всміхнувся:

— Так. І скажу чесно — я радий, що він потрапить до вас. Мій брат помер від хвороби, яку ми не змогли вилікувати. Після цього я зрозумів, що іноді варто дати людині шанс, навіть якщо всі вважають це марним. Тому дякую і вам.

Після короткої паузи купець кивнув і повів Арсена до іншої частини ринку. Вони зупинилися біля групи з десяти чоловіків. У кожного — сліди броні, старі шрами, прямі спини.

— Це солдати, — мовив купець. — Колись служили одному з аристократів. Але той програв війну, його маєтки захопили, а вони потрапили в рабство. Люди звиклі до дисципліни. Не зламані. Прості, але справжні.

Арсен знову поклав долоню на браслет. Відчуття не підвели. Перед ним стояли справжні воїни. Вони не мали гучних імен чи титулів, але кожен з них міг стати гідною частиною його справи.

Він замислено мовчав, розглядаючи обличчя солдатів — ті не просили, не благали, не ховали очей. Вони просто чекали. Гідно.

Арсен окинув поглядом десяток солдатів, що стояли мовчки. У кожному з них читався досвід — не юнаки, не новачки. Колишні воїни, що потрапили в рабство лише тому, що їхній господар-аристократ програв війну. Вони не були зрадниками чи дезертирами — просто пішли під разом із паном, якого доля викинула за борт.

— Тисяча золотих, — коротко сказав Арсен.

Купець лише кивнув — угода була укладена без зайвих слів. Солдатів швидко вивели з загорожі. Їхні погляди були тверді, без розпачу — ніби вони не куплені, а повернуті до життя.

Після цього Арсен разом із усіма новими людьми — п'ятьма орками, пораненим воїном Каїмом та десятьма солдатами — вирушив у зворотний шлях до свого маєтку. Попереду йшов Ґорн разом із п'ятьма орками. Коли натовп побачив їх, люди охоче розходилися в сторони, бо знали: це воїни Арсена. За ними повільно тягнулися вози з харчами, матеріалами для кузні та вугіллям. На одному з возів лежав Каїм — його ноги і права рука були поранені, з переломами і пошкодженими сухожиллями.

Далі за возами йшли куплені на ринку колишні солдати — прості люди в робочому одязі, неозброєні, але готові служити. Колону замикали двоє легіонерів — досвідчені воїни, вірні Арсену.

Коли всі прибули до маєтку, Арсен чітко і без зайвих слів віддав накази.

Він спершу підійшов до священника Корвіна, щоб проконсультуватися. Корвін уважно вислухав і пояснив, що для справжнього одужання Каїму доведеться повторно ламати ноги — лише так можна змусити кістки зростатися правильно. Арсен кивнув, адже його знання зі світу Землі підтверджували цей жорсткий, але дієвий метод.

Потім він провів розмову з самим воїном, пояснивши, що лікування буде болісним, але необхідним. Каїм слухав мовчки, у його очах палала непохитна воля. Він твердо погодився, сказавши, що витримає будь-який біль заради одужання.

Коли Арсен вийшов із лазарету, вечір уже спустився на двір. Повітря було прохолодним, небо ясніло зірками, а вдалині чувся тихий гомін — то кентаври спілкувались із орками, сидячи біля вогнища. Їхні голоси звучали глибоко, майже медитативно. Вперше за довгий час Арсен відчув, що на мить усе було спокійно.

Але лише на мить.

Він рушив до амбару біля кузні, де розмістився Ґорн. Арсен знав: щось змінилося. І це не просто втома чи слава переможця. Він відчував це через браслет, що тихо пульсував на зап'ясті.