Розділ 24: Угода в таверні

Арсен сказав барону, що хоче особисто зустрітися з перекупником. Той кивнув і повів героя до таверни неподалік ринку, де перекупник зазвичай обідав. Уже був полудень, і в закладі стояв запах смаженого м'яса та гарячої підливи.

Таверна називалася «Стомлений мандрівник» — двоповерхова будівля з потемнілого від часу дерева, з широкими дубовими дверима та маленькими віконцями, крізь які ледь пробивалося сонячне світло. Над входом гойдався вивіска з вирізьбленим чоловічком, що сперся на ціпок. Усередині панував напівморок, який розганяли лише кілька масних світильників, розвішаних на стінах. Повітря було густим, насиченим запахами смаженини, свіжого хліба, хмелю та диму з каміна, що весело тріщав у кутку.

Довгі дерев'яні столи були зайняті переважно купцями, мандрівниками та місцевими робітниками, що прийшли пообідати після ранкової праці. Хтось голосно перемовлявся, хтось тихо вечеряв на самоті, а двоє чоловіків у кутку грали в кості, час від часу вигукуючи прокльони або радісні вигуки.

Клейн сидів за окремим столом біля вікна — звідти він міг бачити і вхід, і більшу частину зали. Це був молодий чоловік, років тридцяти, з гострими, майже хижими рисами обличчя. Темне, коротко стрижене волосся, акуратна борідка, що підкреслювала різку лінію підборіддя, і проникливі сірі очі, які, здавалося, помічали все — від найдрібнішого поруху в залі до ваги гаманця в кишені співрозмовника. Його одяг був добротним, але не кричущим: темно-синій камзол із срібним шиттям по коміру, біла сорочка з мереживними манжетами та шкіряні рукавички, недбало кинуті поруч із тарілкою. На пальцях — кілька перснів, але не важких, купецьких, а тонких, з невеликими каменями — скоріше ознака смаку, ніж бажання вразити. Він справляв враження людини, яка завжди на крок попереду, і навіть його спокійна, трохи лінива поза була лише маскою, за якою ховався гострий, безперервний розрахунок.

Побачивши барона, Клейн одразу підвівся і з легкою, впевненою посмішкою рушив назустріч.

— Бароне! І який приємний сюрприз — герой Арсен! — його голос був спокійним, але в ньому відчувалася та особлива нотка, яку мають люди, звиклі до успішних переговорів. — Ви змінили життя міста, ліквідувавши ту банду. Купці вам вдячні, і я зокрема. Торгівля нарешті ожила.

Він жестом запросив приєднатися до столу. Арсен і барон сіли навпроти. Стіл аж прогинався від страв: велике блюдо з запеченою свининою, яка ще диміла й випускала пару, вкрита хрусткою скоринкою, посипаною розмарином і часником; поруч стояла миска з тушкованими овочами — морквою, ріпою та цибулею в густому підливі; дерев'яна таріль із свіжоспеченими пирогами, начиненими м'ясом і грибами, від яких ішов духмяний запах; окремо — глиняний глечик із темним пивом і кухоль із холодним квасом, що пінився на сонці.

Арсен одразу зрозумів — Клейн усе тримає під контролем. Його тон, погляд, мовчазні паузи — усе було частиною гри. Арсен побачив у ньому майстра своєї справи, людину, що живе торгівлею і бачить на кілька ходів наперед.

Після кількох хвилин мовчазної дегустації страв Клейн, посміхаючись, сам заговорив. Він узяв дерев'яний кухоль із квасом, зробив кілька ковтків — напій був свіжий, прохолодний, із легкими нотками прянощів, освіжаючий і терпкий — і, обережно поставивши кухоль на стіл, промовив:

— Гадаю, ви не просто так завітали до мене, пане герой. Я вже чув, що вас цікавили кентаври. Чесно кажучи, нічого не минає моєї уваги на ринку. Тож скажіть — що ви пропонуєте?

Арсен відпив ковток пива зі свого кухля і спокійно заговорив:

— Від вас, як бачу, на цьому ринку нічого не сховаєш, — мовив герой, зустрівши погляд перекупника. — Дійсно, я вирішив придбати тих кентаврів. Але, як мені відомо, барон має з вами договір, і його порушення потягне за собою великі збитки. А мені не хотілося б, щоб хтось із вас постраждав. Хочу вирішити це так, щоб і ви були задоволені, і барон нічого не втратив.

Клейн посміхнувся, відклав виделку й витер губи серветкою.

— Ви мені подобаєтеся, пане герой, — мовив із нотками вдоволення. — Ви говорите прямо, але дипломатично. Зізнаюся, мені теж шкода тих кентаврів. Вони — воїни з ім'ям, горді, грізні. Але що вдієш? Така вже доля гладіаторів… товар, хай і з характером. Але розумієте, — він нахилився ближче, — мій інтерес — вигідна угода. Ці монстри повинні себе показати. Люди хочуть видовища, а клієнти — доказу сили.

Арсен не реагував на емоції, лише мовчки кивнув і повів далі спокійно:

— Я бачив кентаврів. Вони поранені. Їхній бойовий стан залишає бажати кращого. Це буде не виступ, а побоїще. Вони не витримають проти ваших монстрів. І яке ж тоді враження це справить на покупців? Ви покажете силу звірів… на напівживих суперниках? Де ж тут реклама?

Клейн стишив посмішку. Пальці, прикрашені перснями, постукали по столу. Він змовчав кілька секунд, а тоді примружив свої сірі очі:

— Тобто ви натякаєте, що замість видовища вийде провал? Добре, — він поклав руки на стіл, — тоді скажіть прямо, що ви пропонуєте. Як ви бачите цей обмін?

Арсен витримав паузу, мовби зважуючи рішення. Потім спокійно, з ледь помітною лукавинкою в голосі, промовив:

— Я пропоную ось що: кентаврів барон віддає мені безкоштовно, звірів — вам. Ви самі придумуєте завтрашню виставу без участі кентаврів. А ще… купуєте барону новий дракар.

Барон саме робив ковток пива і, почувши це, мало не вдавився. Його очі округлилися, видаючи щире здивування. Та, попри це, він стримав себе, намагаючись зберегти самовладання. Лише згодом, коли вдалося віддихатися, він не витримав:

— Не зовсім розумію… А яка моя вигода? Я, звісно, розумію, що ви лорд-герой, але…

Повисла коротка, напружена тиша. Арсен не змінив тону, лише спокійно додав:

— Я ще не закінчив. Крім того, ви забезпечуєте барона провіантом для всього екіпажу дракара — на місяць.

Клейн, що спершу виглядав здивованим, поступово почав розуміти хід думок героя. Він знову взяв кухоль із квасом, зробив ковток, ніби даючи собі час на роздуми. Його обличчя заспокоїлося, і він мовив уже спокійно: