Глава 20: Учитель і його дочки

Глава: Учитель і його дочки

Арсен, залишивши амазонок та Горна з капітаном Дюком біля підвід, пішов до сусідніх рядів, де продавали рабів-робітників. Йому потрібні були ще руки — кухарі, прибиральниці, організовані люди для майбутнього притулку.

Він пройшов повз кілька кліток, окидаючи поглядом потенційних кандидатів. І те, що він побачив, викликало в ньому хвилю неприйняття. Це були не просто знедолені — це були відторгнені. Чоловіки з очами, в яких застигла жорстокість або тупий байдужий цинізм. Чоловіки, чиї душі, коли до них торкався його дар, видавали темний, липкий осад — вбивства, насильство, злочинність без каяття. Вони були з нечистою душею і не заслуговували другого шансу під його дахом. Таким, подумав Арсен холодно, місце на каторзі, в рудниках.

Він вже збирався повертатися, коли його погляд зачепився за невелику, окремо стоячу клітку в тіні. Там сиділи троє. Старий чоловік і дві молодих дівчини. Контраст з попередніми рядами був разючий.

Чоловік сидів на землі, його спина, хоч і зігнута від горя, все ще намагалася тримати пряме лінію. Це був Теодор. Йому можна було дати літ п'ятдесят з гаком. Він не був дряхлим — його плечі були широкими, але тепер худими, з проступаючими венами. Обличчя — інтелігентне, з високим чолом, але з глибокими борознами страждання. Його очі, колись напевно ясні, тепер були похмурими, бездонними колодязями провини та відчаю.

А ось його дочки. Вони сиділи обабіч батька, притиснувшись до нього. Старша — Аліна. Темноволоса, з волоссям, зібраним у просту косу. Її обличчя було блідим, з тонкими, аристократичними рисами. Але головним були очі. Великі, темно-карі, глибокі. Зараз у них читався жах і якась змучена рішучість.

Молодша — Марія. Русява. Її розпушене волосся падало на плечі. Обличчя було ніжнішим, круглішим. Великі, ясно-блакитні очі, зараз розширені від страху. Вона безупинно погладжувала рукав батька, її тонкі пальці тремтіли.

Вони були чисті. Не тільки зовні, але й всередині. Коли Арсен спрямував свій дар у їхній бік, він не відчув ні злості, ні брехні. Лише тривожне хвилювання, беззахисність, розбита надія та щира любов одна до одної.

Арсен підкликав торгівця. Його розповідь була короткою, але разючою.

Теодор колись був учителем у невеличкій парафіяльній школі. Він навчав дітей бідняків грамоті. Потім захворіла його дружина, Ельза. Пухлина в животі, повільно та невблаганно пожирала її. Теодор продав усе: будинок, бібліотеку. Гроші пішли на найкращих лікарів, на дорогі зілля. Надія виявилася марною. Ельза померла.

Дочки, Аліна та Марія, щоб допомогти батькові з боргами, пішли працювати в таверну «П'яний матрос». Працювали чесно. Але їхня краса привернула увагу Олдерана, торговця прянощами з півдня. Це був чоловік з роздутим обличчям, зі звичкою розтирати товсті пальці з перснями. Його погляд, масний та цікавий, часто ковзав по дівчатах. Аліна сподобалась йому. Він почав її домагатися. Але Аліна, вихована батьком-вчителем, відмовляла — спочатку ввічливо, потім рішучіше.

Образившись, Олдеран помстився підступно. Одного ранку він підняв крик: з його кімнати зник мішечок із золотими монетами після прибирання саме Аліни. Жодних доказів не було. Хазяїн таверни, боячись скандалу, не став розбиратися. Дівчат вигнали.

У місті, де всі знали одне одного, ніхто більше не хотів давати роботу «злодійкам». Борги зростали. Кредитори подали до суду. Суддя виніс вердикт: рабство за борги.

Теодор не плакав, коли торговець розповідав. Він просто сидів, його погляд був звернений усередину. Його руки, одна на голові Аліни, інша — тримаючи долоню Марії, говорили про все: про любов, що не врятувала, про провал батька.

Арсен мовчки кивнув. Він не став торгуватися. Сто золотих. Він заплатив, викликавши монети з персня.

Коли двері клітки відчинилися, дівчата ані рушили. Лише коли Теодор, важко зітхнувши, почав підводитися, вони, тремтячи, вийшли назовні. Вони згрупувалися навколо батька. Їхні очі металися між Арсеном і велетенською постаттю Горна вдалині, сповнені остраху та примарної надії.