Глава 19: Ринок рабів і амазонки.

Грошей у Арсена ще було вдосталь, та він добре знав — попереду чекають великі витрати: і на будівництво, і на забезпечення нових людей. Проте, попри розуміння обмежень, він усе ж вирішив пройтись далі між рядами, де продавали решту рабів.

Сьогодні був останній день місяця, і вибір уже був мізерний. Усі чекали початку нового — саме тоді приходив караван із новими поставками, а також набували чинності укази про продаж боржників у рабство. Арсен це знав: на початку місяця найкращий вибір.

Разом із капітаном Дюком, двома іншими мечниками та Горном, огром, загорнутим у пончо, Арсен оглядав ринок. Громіздкий меч висів на спині Горна, а сам він ішов мовчазно, справляючи враження спокійного, але надзвичайно небезпечного. Його вже впізнавали після попередніх боїв на ринку, де він показав себе справжньою силою.

Раптом Арсен зупинився. Його погляд зачепився за клітку, в якій сиділи п’ятеро жінок. Амазонки. Вони були подібними до унікальних мечів, поєднуючи в собі грацію і непохитну силу. Кожна з них була витвором дикої природи та залізного тренування. Їхні обличчя, хоча й засмаглі й з шрамами, зберігали різку, скульптурну красу: високі вилиці, які могли нарізати вітер, мигдалеподібні очі, що приховували у собі глибину озер та блискавки рішучості. Їхні тіла під пошарпаними шкіряними обладунками були стрункими, але кожен м'яз був чітко окреслений — плечі, здатні напружити лук натягом у сотню фунтів, стегна, міцні і гнучкі від нескінченних походів по горах, плоскі животи з вирізаними кубиками пресу. Це була краса, що не просила, а вимагала поваги, краса, зварена зі сталі та волі. Навіть в стані виснаження, вони дихали силою та достоїнством, що пробивалося крізь бруд і рани.

Але одна з них, наймолодша Ліра, що сиділа прислонившись до прутів, перебувала в жалюгідному стані. Її дихання було поверхневим, переривчастим, з булькаючим звуком при вдиху. Коли вона намагалася глибше вдихнути, обличчя перекривала спазматична гримаса болю. Права сторона грудної клітки виглядала неправильно — злегка запала, а з кожним рухом можна було помітити приховану хворобливу напругу. Її губи були синюватого відтінку, а пальці міцно стискали біля грудей ламану, немов намагаючись утримати щось всередині. Поломані ребра, внутрішні пошкодження, ймовірний пневмоторакс — діагноз вистрибував у голові Арсена з різкою чіткістю. Ця дівчина не просто була поранена — вона помирала, і це було видно неозброєним оком.

Серед них виділялася старша — Соня. Вона сиділа не в кутку, а в центрі, мов серце зграї, і її темно-сірі очі не відривалися від пораненої сестри. Довга чорна коса, сплетена з військовою точністю, лежала на плечі, переплетена тонкою сріблястою ниткою. Її обличчя, загартоване вітрами та вогнем, було вирізьблене з твердого матеріалу: високі вилиці, прямий ніс, тонкі губи, складені в тугій лінії. Темно-сірі очі, кольору грозового неба, не відводилися від Арсена — вони вивчали, оцінювали, прорізали наскрізь, наче шпаги. На її лівій руці, від зап'ястя до ліктя, йшов свіжий, ще рожевий шрам — слід від спроби втечі, що розкривався, наче червона троянда на бронзовій шкірі. Її постать, навіть сидячи, видавала силу воїна: широкі плечі лучниці, міцна шия, руки з чітко окресленими м'язами. В кожній лінії її тіла читалася історія битв і виживання. Вона сиділа мовчки, але вся її постава кричала про непокору. Вібрація незламної волі йшла від неї, немов тепло від багаття. Її міць не потребувала слів — вона була відчутна в повітрі. Але зараз, під цією бронею, Арсен своїм внутрішнім чуттям відчув щось інше — колективний страх. Страх не за себе, а за ту, хто ледь дихала. Страх, що її залишать, що вона помре тут, у цій брудній клітці, поки її сестри підуть на невідому долю. Цей страх був гостріший за будь-який біль від ран.

Коли Арсен поглибив свій магічний дотик, щоб зрозуміти їхню сутність, йому відкрилися не лише їхні особистості, а й ціла хвиля пам'яті — їхня історія. Він побачив острів Сіраліс — легендарну Вогняну Землю амазонок. Не просто землю, а живий організм: вулканічні джерела, що живили родючі долини, стародавні ліси з деревами, які досягали хмар, кришталеві озера, де вода була такою прозорою, що можна було бачити дно на глибині десяти сажнів. Там вони жили віками, вільні, сильні, у гармонії з дикою природою.

Але одного разу небо над островом розкололося. Відкрився пекельний портал, і з нього висипалися тіні та полум'я. Демони. Амазонки прийняли бій. Вони перемогли, але ціна була жахливою. Їхнє поселення лежало в руїнах, більше половини сестер загинуло, решта — важко поранені.

Саме в цей момент, коли вони були найвразливішими, на берег висадилися работорговці. Вони скористалися моментом повного спустошення. Ці п'ятеро — Соня, Ліра та ще три воїтельниці — були залишками загону охорони, тими, хто добровільно залишився прикривати відхід останніх вцілілих на човнах. Вони билися до кінця, поки не були взяті в полон.

Капітан Дюк зауважив, його голос був тихим, настороженим: — Ці амазонки — непокірні. Нікому не служать. Утікають, убивають своїх господарів. Можливо, не найкращий варіант.

Купець, побачивши зацікавлення, підійшов ближче. Його очі блищали від жадібності. — О, знавці! Рідкісний товар! П'ять воїтельниць! Стрільба з лука, володіння списом — все включено! Ціла зграя за п'ять тисяч золотих!

Це була значна сума. Соня помітно стривожилася — вона боялася, що їх розділять. Її погляд мимоволі кинувся до Ліри, немов перевіряючи, чи дихає вона ще.

Арсен, знаючи тепер повну картину їхнього героїзму та страждання, відчув не тільки повагу, а й глибокий жаль. Він озвучив свої зауваження купцеві, його голос був холодним та непохитним: — Вони поранені, знесилені. Ця, — він кивнув на Ліру, — помирає. А капітан каже — вони вбивають господарів. Ви продаєте проблему за ціною скарбу.

Після коротких, наполегливих торгів, де Арсен використовував кожен їхній недолік, ціна впала до чотирьох тисяч. Купець скривився, але погодився, додавши: — Добре, чотири тисячі. Але нашийники! Магічні нашийники контролю! Без них вони небезпечні! Ще двісті!