Глава 16: Пекельна брама

До заходу сонця всі вже добралися до місця збору в гаю. Тиша була глибока, лише шелест листя та далекі звуки міста порушували нічний спокій. Усі вдягли обладунки: огр Горн, десяток легіонерів на чолі з Дюком, священник Корвін із сумкою, в якій були необхідні ліки та бинти, двоє оружейних майстрів, які привезли збрую, сам Арсен та двоє слідопитів-лісників, що стежили за гаем, аби ніхто сторонній не проник.

Один із ворів розповів про обстановку біля маєтку священника Габрієля.

— Що ж, починаємо, — сказав Арсен. Його голос був тихим, але кожне слово лягало на слух, наче наказ.

— Нападемо зненацька. Ворота не міцні. Що скажеш? — звернувся він до огра.

— Я винесу їх, мій пане, — впевнено відповів Горн. Його очі в темряві блищали твердою рішучістю.

Так і почали. Із пітьми, наче темна гора в обладунках, вирвався вперед Горн. Його перший удар прийшовся не в двері, а в самий центр однієї з половинок воріт, де засув виглядав найслабшим. Тяжка рука з мечем "Руйнувач" вп'ялася в дерево, а потім вся вага його тіла з гуркотом притиснула полотно. Дерево тріснуло з таким звуком, ніби впало дерево. Ворота злетіли з потужних залізних петель, вивернувши їх назовні.

Горн увірвався в пролом і миттєво, одним плавним рухом, вихопив щит "Фортеця" із-за спини, поставивши його перед собою, як стіну. Як на команду, у щит влетіло п’ять арбалетних болтів, випущених з двох напрямків зверху — з невисоких кам'яних виступів біля стіни. Удари пролунали глухими стуками, але щит навіть не здригнувся, лише в його товщу вліпилися наконечники.

Битва легіонерів:
З-за його могутньої спини, наче продовження однієї думки, вискочили перші п’ятеро легіонерів. Вони не бігли — вони вишикувались у лаву за щитом Горна в мить, коли болти ще лунали об металеву обшивку. Вони діяли з химерною, механічною злагодою: без команди, лише обмінявшись поглядами, підняли короткі важкі пілуми. Рух був синхронним, як у годинниковому механізмі.
— Метання! — коротко кивнув Дюк.
П’ять пілумів зрізали повітря низьким свистом і влучили точно в арбалетників на стінах. Усі п’ять цілей були вражені — вороги впали вниз, на подвір’я, навіть не встигнувши перезарядити.

Але це був лише перший видих пекла. З темних арок будівел і з-за кутів почали випливати нові фігури — воїни в пов'язках. У червоному світлі смолоскипів, що запалахнули на стінах, тепер було видно більше. Вони рухалися не швидко, але невпинно, ніби приплив студеної води. Перші п’ятеро легіонерів, виконавши завдання, відступили за щит Горна, і їх місце миттєво зайняли інші п’ятеро, що також метнули свої пілуми в наступаючих. Удари лунали по корпусах, але закутані фігури лише здригалися, сповільнюючи хід. Їх не так просто було зупинити. Пілуми залишалися в тілах, але вони продовжували рух.

Дії братів-мисливців:
— У голови або в з'єднання! — голос Арсена прорізав гамір бою, холодний і точний. Він сам ще не вступив у бій, керуючи з відстані.

Перші легіонери знову вийшли вперед. Цього разу вони не метали. Вони підійшли на крок ближче до лави закутаних і, використовуючи спис як довгий багнет, почали бити не в корпус, а цілячись у отвори для очей або в щілини між пов'язками на шиї. Але тут у бій вступили брати-мисливці. Вони не стояли позаду — вони зайняли позиції по флангах, притулившись до стін, де тіні були найглибшими. Їхні довгі луки, зроблені з гнучкого ялівцю, затягувалися майже беззвучно. Стріли з’являлися з темряви, ніби виростали з самої ночі. Вони не стріляли навмання. Кожен постріл був розрахованим. Стріла влучала точно в коліно, підсікаючи ногу вору, що наступав; наступна знаходила щілину між пов'язками на грудях і застрягала глибоко. Але найефективнішими були постріли у з'єднання — в місця, де плече кріпиться до тулуба, в кульшовий суглоб. Поранені вороги не падали мертвими, але втрачали здатність рухатися і падали, б'ючись в останніх судорогах.

Роль Дюка та стіни легіонерів з Горном у центрі:
Проте їх було більше. З пітьми випливали нові й нові тіні, і коли останній пілум вилетів з рук легіонера, Дюк, що стояв у центрі лави, коротко вигукнув:
— Щити! Стримуємо! Центр — Горн!

Легіонери швидко перегрупувались. Горн зробив два потужні кроки вперед, вийшовши попереду та ставши в самому центрі наступу. Він вкопав свій велетенський щит "Фортеця" в землю перед собою, утворивши непорушну металокам'яну основу. Десять легіонерів миттєво сформували по обидва боки від нього щільну лінію, так що їхні щити змикалися з його щитом, створюючи міцну, напівкруглу стіну. Це була не просто лінія — це була вміла жива фортеця, де Горн брав на себе основний, лобовий натиск, а легіонери захищали фланги і підтримували тиск, не даючи ворогу обійти.

Списники виставили леза крізь щілини. Стіна зі сталі та волі рушила вперед, не відступаючи, а витісняючи ворога з подвір'я. Їхній наступ був повільним, методичним, невблаганним. Вони не бігли в атаку — вони придушували. Горн час від часу робив короткий, потужний випад уперед своїм щитом, збиваючи з ніг кількох нападників одразу, а легіонери по боках моментально добивали тих, хто падав, чи відтісняли інших, що намагалися зайти з боків.

Двоє оружейників та охорона тилу:
Тим часом двоє оружейних майстрів, які прибули з групою, не стояли без діла. Вони не були фронтовими бійцями. Їх завдання було іншим. Відразу після пролому воріт воні зайняли позиції біля самих розбитих воріт. Один із них, досвідчений колишній солдат із арбалетом, заліз на уламки стіни поруч із проломом, звідки відкривався гарний огляд на підступи зовні. Другий, молодший, з другим арбалетом і пучком запасних болтів, став у тіні біля самої брами, спостерігаючи за дорогою, що вела до маєтку. Їхня мета була ясною: не дати нікому прокрастися з тилу або отримати підкріплення ззовні. Вони були тихою, невидимою стражею, чия увага була звернена назовні, у темну ніч, поки всередині кипіла кривава робота.

Брати-мисливці продовжували свою смертельну роботу, тепер зосередившись на ворогах, що намагалися закидати стіну чимось або підібратися з тильних, незахищених напрямків. Їхні стріли знаходили цілі в очах, що визирали з пов'язок, або в шиї тих, хто занадто висувався.