Розділ 17

- Так їсти хочеться, - стогне Оксана і відхилившись на спинку крісла, демонстративно потирає живіт. - Надіє Сергіївно, відпустіть раніше на обід.

- До перерви ще пів години, - сухо бурмоче наша головна бухгалтерка, навіть не відриваючи очей від комп'ютера.

- Це дуже довго. Я не витримаю, - скиглить дівчина. - В мене вже перед очима все пливе.

- Грець з тобою, йди, - фиркає жінка і її суворий погляд зупиняється на Оксані, котра з радістю підскакує на ноги і залишає робоче місце. - Ще не вистачало, щоб ти тут мені зомліла.

- Ви моя найкраща керівниця, - улесливо усміхається Оксана і посилає повітряний поцілунок. А потім розвертається до мене. - Поліно, ходімо зі мною.

Я піднімаю на неї здивований погляд. За ці декілька днів, що я тут працюю вона майже зі мною не розмовляла, не те щоб кликати разом обідати.

- Мене не відпускали, - кажу несміло і зиркаю на керівницю.

Надія Сергіївна добре до мене ставиться. Вона чітко і терпляче все пояснює, вводить у курс справ, навчає користуватись програмами, складати таблиці. Я хоч і навчалась у коледжі, та за роки сидіння за касою всі знання вивітрились і тепер треба заново все згадувати.

Кращої наставниці мені не знайти.

Першого дня Родіон привів мене до кабінету бухгалтерії і Надія Сергіївна з радістю прийняла нову працівницю. Усі інші насторожено на мене дивились і підозріло зиркали на Родіона. А Оксана взагалі не приховувала як сильно вона не задоволена моєю появою. Я розуміла, що саме факт, що мене привів син головного директора усіх насторожив. Напевно вони думають, що я його коханка. Вони ще не знають, що я дружина головного технолога, з яким скоро розлучусь.

Найбільше я боялась тут зустріти Василя. Але пройшло вже три дні, а ми так і не перетнулись. Офіс великий, займає весь поверх, і моє робоче місце знаходиться в протилежній частині від кабінету Василя. Так мені сказав Родіон.

- Іди, Поліно, ти так запрацьовуєшся довше за всіх, - лагідно каже Надія Сергіївна. - Відпочинь трохи. - А як повернешся ми з тобою розглянемо одну звітність.

- Добре, - погоджуюсь і підводжусь.

Вимикаю комп'ютер і поправляю речі на столі. Оксана нетерпляче чекає мене біля дверей і поглядом підганяє. Не розумію, якщо вона так сильно хоче їсти, нехай йде, навіщо ще мене кликати? І від коли це я їй стала подругою?

Їдальня знаходиться на першому поверсі, куди ми спускаємось ліфтом. Мовчки. Здається інтерес Оксани до мене миттю згас.

Заходимо до зали і смачні запахи відразу викликають апетит. Тепер я теж голодна. Ранком нічого не їла.

Людей поки що не багато, всі допрацьовують лічені хвилини. І ми вільно проходимось по лінії роздачі, та обираємо собі хто що хоче. Я беру овочевий салат і пюре з котлетою, Оксана — булочку, сік і салат з капусти. А казала, що вмирає з голоду.

Займаємо вільний столик і я відразу берусь за їжу. А ось Оксана не поспішає, сидить декілька хвилин, оглядається, наче когось чекає.

Почуваюсь поруч з нею незручно. Я наче їй заважаю, хоч це вона запропонувала піти разом.

- Як тобі працюється у нас? - раптом цікавиться.

Дивлюсь на неї здивовано. Може вона хоче випитати, чи задоволена я роботою? І якщо я викажу претензії, вона розповість Надії Сергіївні? Це більш вірогідно, ніж те, що вона справді зі мною хоче товаришувати.

- Мені дуже подобається, - відповідаю легко. - Завжди мріяла працювати в офісі. На бухгалтера навчалась, люблю цифри.

- Справді? - підносить відкориговані брови. - А я думала тебе взяли по знайомству, не зважаючи на освіту.

Ось і випливає мотив спілкування зі мною. Їй цікаво, що між мною і Родіоном.

- Частково так, - погоджуюсь з її припущенням. Приховувати це немає сенсу, вони бачили, як мене привів Родіон. А от придумати можуть набагато більше, ніж є насправді. - Родіон люб'язно запропонував допомогти з роботою і я не відмовилась. Але він знав про мій фах і це теж відіграло важливу роль.

- Родіон? - очі її заблищали. - Ти так фамільярно до нього звертаєшся. То ви досить близько знайомі?

Вона схиляється вперед, спирається ліктями на стіл, щоб краще мене чути. Хоче пліток. Бажає інформації. Що б я не сказала, вона додумає своє.

Важко зітхаю, мені здається чутки вже ходять, просто до мене ще не дійшли.

- Ми не близькі, - кажу твердо. - Просто спілкуємось.

- І обідаєте разом, - хмикає, в черговий раз оглядає залу. - Сьогодні він теж приєднається до тебе? Я теж не проти поспілкуватись з вищим керівництвом.

Її погляд гострий, не дуже приємний і я розумію, що вона просто мені заздрить. Вона хоче бути на моєму місці. Щоб Родіон помітив її. Не дивно, красива молода дівчина, не заміжня. Вона має надію на близьке спілкування з холостим, привабливим керівником.

Важко зітхаю і прикриваю очі. Навіть апетит пропав.

- Слухай, Оксано, між мною і Родіоном нічого немає.

- А хіба я казала що є? - робить невинний вираз обличчя.

- Прямо не казала, але натякаєш, - дратуюсь. - Я заміжня. І саме мій чоловік познайомив нас.

- Я не думала, що ти заміжня, - щиро дивується, ковзає поглядом по моїй руці. - Просто ти без обручки.

- Я її не ношу деякий час, - ніяковію, прикриваю безіменний палець. - Це особисте.

Насправді я здала її в ломбард, коли остаточно вирішила розлучатись. Вона мені більше не потрібна. І Василь теж. А ось гроші не завадять.

- Пробач, я не хотіла тебе образити, - в мить Оксана стає привітною. - Просто ви так мило спілкуєтесь з Родіоном Олеговичем. От приходять всякі думки. А можна я походжу з тобою на обід декілька днів? Може він мене помітить. Він мені дуже подобається.

Дивиться на мене оленячими невинними очима. І от що відповісти? Скажу «ні» — знову щось надумає, скажу «так», змушена буду терпіти її присутність.

- Я не проти, - погоджуюсь зі скрипом на зубах. - Але я не обіцяю, що Родіон надалі буде підсідати за мій столик.