Розділ 16

Він з радістю погоджується і я дістаю з шафи тільки що куплену пачку кави.

- Я неймовірно тобі вдячна за допомогу, - кажу щиро, відчинивши декілька дверцят знаходжу чашки. - Я вже й не сподівалась, що сьогодні матиму де спати.

- Мені в голові не вкладається, як Василь міг тебе вигнати, - коментує ситуацію Родіон.

Стою до нього спиною і не повертаюсь. Соромно дивитись в очі.

- Він був на емоціях, - кусаю себе за язик, що знову виправдовую дії чоловіка. - А я не напросилась, не вибачалась. Я була така зла, що він не повірив мені.

- Він не чоловік. Справжні чоловіки так не чинять, - дратується. - Ти не маєш йому пробачати цього.

- Говориш, як моя подруга, - хмикаю. Нарешті розвертаюсь і зустрічаюсь з проникливим поглядом. Він завжди так на мене дивиться, наче хоче заглянути у душу. - Не збираюсь я пробачати. Та й напевно не потрібна я йому більше.

- І ти про це шкодуєш? - хмуриться. Декілька кроків і він вже поруч зі мною. Так близько, що я відчуваю тепло його подиху на щоці. Те як він нависає - бентежить і не дає дихати. Він забирає усе повітря, заповнює собою весь простір.

Я реагую на цього чоловіка. Хоч не повинна. Я ж поки що одружена. Відвертаю голову, ховаюсь від його погляду під завісою розпущеного волосся, що затулило щоку.

- Я не знаю, що думати. Я зараз у відчаї. Все перевернулось, мій звичний світ зруйнувався. У нас не було все ідеально, але стабільно. Я була впевнена в завтрашньому дні. А зараз я нічого не маю і не знаю, як жити далі.

- Жити щасливо, - шепоче біля вуха. - Будувати нове життя. Таке, де ти будеш почуватись собою. Він не гідний тебе. Своїм вчинком він показав наскільки він нікчемний.

- Напевно, - я тремчу, бо Родіон тепер спирається на стільницю, охопивши мене в полон. Між нами майже не залишилось простору і тепло його тіла викликає в мені легке збудження. Як соромно, я Василя так не хотіла, як зараз хочу Родіона. - Просто мені потрібен час, щоб зібратись з думками і хоч якось стати на ноги. Я вдячна тобі за житло і роботу. Нова робота дасть можливість хоч якось налагодити своє життя.

Він не відповідає, просто стоїть дуже близько, не рухається. Дихає мені у шию важко і досить часто. Я ціпенію, боюсь, що якщо Родіон зараз наважиться торкнутись мене, я не втримаюсь. А хіба я маю право дозволяти сторонньому чоловікові мене зваблювати?

Обручка на пальці обпікає, нагадує, що офіційно я чужа дружина, навіть якщо вже тиждень в дома не живу.

- Ти маєш рацію, - нарешті каже і відсторонюється. - Ти маєш зібратись з думками і прийняти правильні рішення.

Його голос серйозний, трохи захриплий і я маю сміливість глянути на нього. Зустрічаюсь з його палаючими очима. Вони горять бажанням і я тремчу від розуміння, що Родіон мене хоче.

Боже, я потрапила у пастку. Сподіваюсь, він не вимагатиме за поміч розплачуватись натурою.

- Ми так і не обговорили суму орендної плати, - ковтаю клубок в горлі.

Зараз я дізнаюсь, які насправді наміри у Родіона. І чи можна йому довіряти.

- Немає чого обговорювати, - відповідає досить весело. - Я не здаю тобі в оренду квартиру.

- Тобто? - шоковано відкриваю рота, готуюсь, що мене зараз виженуть.

- Ти моя гостя і житимеш тут безкоштовно, - усміхається. - Залишайся стільки скільки треба.

- О ні, я так не можу, - відразу стає легше дихати. - Я мушу заплатити, хоча б мінімум.

- А ти маєш чим зараз розрахуватись? - знову робить крок до мене. Через що я втискаюсь у стільницю і мотаю головою. - То про що може бути мова? Поліно, я ж казав, почувайся як в дома. Квартира все одно пустує. А так я зроблю добре діло, покращу трохи свою ауру.

Він усміхається дуже милою усмішкою, і я видихаю з полегшенням. Більше сперечатись не буду, щоб не передумав. А ці умови для мене ідеальні. Кращого я уявити не могла.

- Дякую, - вже в котре промовляю. - Я з'їду, як тільки матиму гроші і знайду собі житло.

- Не поспішай, мені подобається твоя компанія. Ну що, будеш мене пригощати кавою?

- Так звичайно, - розвертаюсь до стільниці і дивлюсь на кавомашину, як на інопланетну річ. - Тільки ось я не знаю, як цим користуватись.

Родіон підходить ззаду і кладе руку мені на поперек, чим викликає сотні мурашок під шкірою. Він зробив це наче випадково, та я реагую досить гостро на його дотики.

- Зараз я тобі все покажу, - говорить весело, навіть не звертаючи уваги на моє хвилювання.

А я впевнена, що щоки мої горять, як новорічна ялинка.

Після коротких інструкцій кава зроблена. Наче нічого важкого, але я все одно не буду користуватись цією технікою. Боюсь щось зламати. Тоді прийдеться ще відкуповувати Родіону, а це зовсім не дешево.

Довго сидимо на кухні і розмовляємо на нейтральні теми. З часом я розслабляюсь і почуваюсь поруч з чоловіком комфортно. Він постійно розпитує про мене, тому змушена розповідати про дитинство, навчання. Як втратила маму через хворобу. Про період з Василем він не запитує, а я зовсім не хочу згадувати.

Коли за вікном вже пізня ніч, Родіон нарешті йде. Залишає мені ключі від квартири, обіцяє, що завтра заїде, щоб разом поїхали в офіс, а на останок бажає солодких снів.

Зачиняю за ним двері і глибоко вдихаю. Шалений день. Ще зранку я лежала і маленькій кімнаті в квартирі Люби і з відчаєм думала, як мені знайти житло за мінімальні гроші. А зараз я стою у просторій, красивій трикімнатній квартирі, і за неї не треба взагалі платити.

Все ж таки Родіон справжній чоловік. І я буду вдячна йому до кінця життя.

Коли я вже збираюсь лягати спати і вмощуюсь у зручне широченне ліжко, дзвонить подруга.

- Поліно, де ти пропала? - голос її схвильований. - Я прийшла з роботи, а тебе нема і речей твоїх теж. Андрій каже, що не бачив, коли ти пішла. Що сталось?

Ох, Любо, якби я тобі все розповіла, і якби ти мені повірила.

- Люб, все добре, - ледве стримую бажання вивести її чоловіка на чисту воду. - Я знайшла квартиру і вже переїхала. Скоріше мені допомогли.