Розділ 8

Родіон.

Знайти, в якому саме нашому супермаркеті працює Поліна, не виникло жодних проблем. У тому ж відділі кадрів, де цікавився вільними вакансіями уточнив, де знайти дівчину. Сподівався, що сьогодні вона на роботі. Хотілось її побачити якнайшвидше.

Я помітив її ще як заходив. Вона сиділа за касою і про щось активно розмовляла з іншою касиркою. Поруч з ними крутився охоронець. Побачив її і настрій відразу покращився.

В супермаркет поїхав відразу після наради, стомлений і трохи роздратований. Весь час поки ми обговорювали оптимізацію одного із заводів, я дивився на Василя. Раніше він для мене був невидимий, а зараз лише його помічаю. Все гадав, чому вона обрала саме його. Середнього зросту, худий, очі хитрі, а губи постійно стиснуті, наче йому завжди щось не подобається.

Він неприємний тип, а його ставлення до дружини сильно дратує.

- Роботу? Для мене? - Поліна щиро дивується.

Вона сьогодні трохи напружена і насторожена. Поводиться зі мною відсторонено. Невже побоюється? Я наче приводу не давав.

- Для тебе, - киваю задоволено і уважно вдивляюсь в її широко розкриті очі. В них можна потонути, якщо надовго затримати погляд. І я ризикую. - Просто не міг залишитись байдужим. Твій чоловік займає таку високу посаду, працює в головному офісі, а ти залишаєшся сидіти на касі. Ти заслуговуєш високооплачувану роботу.

- А що не так з професією касира? - раптом вибухає. Не сподівався такої реакції. - Хіба це сороміцька робота?

- Я так не вважаю, - дивуюсь, що я мушу захищатись. Думав, вона з вдячністю прийме мою пропозицію, зрадіє. А ні, ця дівчина не така вже й проста. Незвична. - Але ти гідна кращого. Ти красива і розумна жінка, і я хочу, щоб ти мала гідне місце роботи.

- Навіщо? - різко запитує, дивлячись на мене з-під лоба.

Вона незадоволена. Помічаю, як міцно стискає губи, як пальці сплітає у замок, поклавши руки на стіл.

- Я не знаю, - чесно зізнаюсь, мотаючи головою. Сам би хотів знати, навіщо витрачаю на неї зараз час. Але відповіді нема, роблю все по інерції. - Я просто хочу тобі допомогти.

А ще маю велике бажання бачити її, ось і знайшов привід.

- А хіба я схожа на ту, кому потрібна допомога? - хилиться ближче. Таке відчуття, що вона готова втекти звідси прямо зараз. - Чи може я просила тебе про поміч? Чи може жалілась? Родіоне Олеговичу, ви щось наплутали. Я заміжня жінка і якщо потрібно, мені допоможе чоловік. А ви, здається, вирішили, що маєте право просто влізти у чужу сім'ю і встановлювати свої правила.

Вона різко встає, ледь не збивши офіціантку, котра підійшла ззаду з нашою кавою на таці.

- Ох, вибачте, - зойкає Поліна, а я в ту ж мить підводжусь і забираю в офіціантки каву, щоб не розлилась.

- Дякую вам, - щиро усміхається дівчина.

- Поліно, може присядеш і хоч вислухаєш мою пропозицію, - суворо кажу, підвищивши голос, не бажаючи, щоб вона йшла.

І чому я з нею бавлюсь? Не хоче не треба. Але ні, я продовжую чіплятись за її увагу.

Поліна мовчить, не кориться, але й не йде. Просто стоїть і не зводить з мене очей. Похмура, задумана. Зрештою сідає на місце і схрещує руки на грудях.

- Дякую, поки це все, - киваю офіціантці і поклавши тістечко на стіл, залишає нас.

Присідаю, беру чашку і надпиваю гарячої кави. Хочеться прочистити горло, бо щось я розхвилювався. Чомусь ця жінка викликає в мені дивні емоції. Для мене наче важливо не сваритись з нею.

- І що ти можеш мені запропонувати? - її голос зовсім не дружелюбний, дивиться з-під лоба. - Якісь непристойності?

- Ось чому ти така знервована? - сміюсь від здогадки. - Думаєш, я запропоную тобі бути моєю коханкою?

Хоча ідея досить непогана. Я б не був проти. Та думаю, вона не погодиться.

- Не знаю, - соромиться і опускає погляд.

Обожнюю, коли вона червоніє, тоді вона ще красивіша.

- Невже я дав привід так думати? Я наче поводився чемно. Допомагав тобі з чоловіком.

- Пробач, просто, що я маю чекати від стороннього чоловіка? - її голос м'якшає і тепер вона має винуватий вигляд. - Навіщо тобі піклуватись про мій добробут?

- Сам не знаю, навіщо це роблю, але хочу, щоб ти почувалась краще. В нас в бухгалтерії скоро звільниться вакансія, дівчина йде у декрет. Я запропонував твою кандидатуру. І головна бухгалтерка тобою цікавилась, казала, що це якраз твоя професія. Вона тебе знає.

- Так, ми з нею познайомились на святкуванні, - каже невпевнено. - Не думала, що вона мене запам'ятала.

- Запам'ятала і ти їй сподобалась. Казала, що хотіла запропонувати тобі роботу ще в суботу, але твій чоловік не дав договорити. Полю, Василь гарно влаштувався. Ти теж маєш право на гарну роботу. Там легше і зарплатня вища. І є можливість кар’єрного росту.

- У супермаркеті мені теж обіцяли кар'єрний ріст, - усміхається гірко. В її очах зараз зневіра і розгубленість. - Та як би я не намагалась, як би не старалась, ніхто мене не оцінив.

- Справді? - щиро дивуюсь. - Це хто тебе гнобить? Марина?

- Я нікого не буду звинувачувати, - мотає головою. - Можливо я справді занадто дурна і місце моє за касою.

Мені не подобається як вона себе оцінює. Вона наче не вірить, що може більше. Наче змирилась з тим становищем, що зараз має.

- Поліно, вмовляти я тебе не збираюсь, - кажу суворо і вона напружується. - Тобі треба зрозуміти, що все в твоїх руках. Я тобі запропонував, вибір за тобою. Маєш трохи часу подумати. Але не довше двох тижнів. Бо потім замість тебе візьмуть когось іншого. Я ж бачу, що ти не в захваті від роботи касиркою. В тебе зараз є можливість все змінити. Рішення за тобою.

- А що Василь скаже? - дивує мене запитанням.

- Василя ця справа взагалі не стосується, - дратуюсь через її хворобливу залежність від чоловіка. - Це твоє життя. Твій вибір. І який би чоловік не радів за дружину? Чи ти боїшся, що він не дозволить тобі працювати в офісі? Невже ти коришся йому у всьому?