Розділ 6

Я майже не сплю. Всю ніч рятую чоловіка. То його нудить — біжу за мискою, то йому хочеться пити — несу води, то його голова болить — даю таблетку.

Під ранок я розвалююсь, очі печуть, а у скроні гуде.

Зате Василь знову міцно заснув і хропить на всю кімнату. Тому йду до вітальні і лягаю на диван, може хоч трішки подрімаю.

Та як тільки я зімкнула очі і нарешті заснула, як прокидаюсь від голосу чоловіка.

- Що ти тут робиш? - схиляється наді мною. - Я кликав тебе кликав, а ти десь пропала. Чому не спиш у спальні?

- Ти голосно хропів, - кажу важко зітхаючи і сідаю. Від зміни положення тіла по голові наче кувалдою б'ють. - От вирішила подрімати тут.

- То я тобі вже огидний через храп? - дратується, обличчя його темнішає. - Тепер ти будеш тікати від мене до іншої кімнати?

- Не перебільшуй, - кажу тихо. Від його гучного голосу ще стає гірше. - Забув, що я тебе цілу ніч рятувала? Я не спала, сиділа біля тебе. І стомилась. Можна мені хоч трохи відпочити?

Нарешті в ньому з'являється хоч трішки співчуття і погляд його м'якшає.

- Щось я вчора трішки не розрахував, - тон його голосу стає лагідніший. - Пробач. Я ціню твою підтримку.

Василь просить пробачення? Це щось неймовірне, це так рідко буває. Я навіть перестаю на нього злитись.

- Не треба було так напиватись, - потираю очі, які печуть нестерпно.

- Так, не знаю, що на мене найшло. І я нічого не пам'ятаю, навіть, як попав додому. Намучилась напевно зі мною, поки добрались до квартири.

Зніяковіло киваю. Мовчу про Родіона, щось мене стримує. Не впевнена, що Василь правильно зрозуміє поміч чоловіка. Нехай краще думає, що ми самі приїхали.

- Хочеш кави? - підводжусь, заправляю халат і тугіше зав'язую пояс.

- Хотів, але вона закінчилась, - помічаю, як його погляд ковзає по моєму тілу.

- Треба сходити в магазин, - хочу відійти, але він ловить мене за талію і притискає до себе.

- Потім сходиш, - видихає у волосся, його руки ковзають під поділ халата, стискають сідниці. - Зараз я хочу тебе, свою чарівну дружину і мою рятівницю.

Протестувати несила, та й немає сенсу. Після гарної п'янки у Василя завжди підвищене бажання до сексу. Тому дозволяю себе цілувати, хоч нестерпно дихати його перегаром.

Василь кидає мене на диван, навалюється зверху. Жадібно цілує, залишаючи вологі сліди, халат розпахує, нічну сорочку задирає до грудей, вмощується між ніг. Його дії нестримні і трохи жорсткі, він хоче якнайшвидше взяти бажане.

Сама не проявляю ніякої ініціативи, просто лежу і готуюсь до небажаного інтиму. Я ще трохи зла на нього за вчорашнє і не налаштована на близький контакт. Взагалі то збиралась сьогодні його трохи сварити, але вийшло якось так. Василь автоматично прощений і без жодних перешкод добирається до мого тіла.

Та рятівний дверний дзвінок все йому псує, і Василь роздратовано відсторонюється.

- Хто це може бути в неділю зранку? - встає і поправляє білизну.

- Може твоя мама? - це не здогадка, а факт. Свекруха полюбляє з'являтись зненацька, так би мовити, робити сюрпризи. І щиро дивується, якщо ми не готові її зустріти.

- Відкриєш? - у нього навіть не виникає думки проігнорувати її. Постояла б біля дверей і пішла. Але де ж так — це ж мама. - Я роздягнений, ще й це.

Він показує на свій пах, ще раз поправляє боксери і виходить з кімнати не дочекавшись моєї відповіді.

З одного боку я навіть рада, що свекруха приїхала, тепер я точно сьогодні уникну близькості з чоловіком. Останнім часом я рідко цього хочу, а сьогодні ще й невиспана і вимучена.

Підводжусь і повільно поправляю одяг. Не поспішаю до дверей, нехай почекає, нічого їй не станеться. Ще встигне поняньчити свого сина, котрого досі вважає п'ятирічним. Своєю поведінкою вона бісить, але я завжди мовчу. Це їхні справи.

- Чого так довго? Ви що ще спите? - вривається у квартиру Людмила Григорівна, не встигла я як слід відчинити двері.

Вона обводить мене роздратованим поглядом і прямує до кухні з величезним пакетом. Вона постійно привозить їжу, наче ми тут голодуємо.

Замикаю двері і з великою неохотою слідую за нею. Зараз почне вчити жити. Все ми робимо не так, вона краще знає. А ще любить повчати, як поводитись з її сином.

Так, свекруха в мене не подарунок і рятує тільки те, що вона приїжджає не так часто, як би їй хотілось.

Заходжу на кухню, спостерігаю, як жінка похапцем викладає продукти на стіл.

- Допоможи, чому стоїш? - шикає на мене. - Якби не я, ви б тут з голоду померли.

- Взагалі-то, в нас є що їсти, - коментую стримано, але підходжу, беру курятину і яйця, несу в холодильник.

- Бачу я, - фиркає, заглядаючи всередину. - Цим і дитина не наїсться. А в тебе чоловік, якому треба багато сил. Я в твоєму віці, коли Гриша ще був живий, не спала до обіду, прокидалась вдосвіта і готувала багато всього смачного, щоб сім'я мала що поїсти цілий день.

- Так у вас була дитина, вам більше треба було, - бурмочу, кладу продукти і повертаюсь до столу. - А нам з Василем вистачає того, що є.

Бачу контейнери з готовою їжею — котлети, відбивні, голубці. Вона знущається з мене? Таке враження, наче її Вася зі мною голодує. Вже була розмова на рахунок її приготувань, я просила не робити цього, що в її сина є дружина. А вона знову за своє.

Розвертаюсь обурюватись, та не встигаю й слова сказати.

- В тому й проблема, у вас дітей нема досі, - заявляє мені свекруха в очі. Ціпенію, бо ця тема неприємна для мене. - Для чого вам чогось прагнути, розвиватись? Вас навіть повноцінною сім'єю не назвеш. Мала б малятко, відчула б тоді що таке мама і дружина.

Мене наче обливає холодною водою. Спираюсь на стіл, бо в очах темніє. Досить так не виспана, а тут ще вислуховую претензії.

- Навіщо ви так? Ви ж знаєте нашу ситуацію. Ми стараємось, - на очі накочуються сльози, але плакати не буду. Не дочекається.

- Я знаю, - її погляд м'якшає і вона бере мене за руку, стискає. - Але напевно мало стараєшся. Дивлюсь на вас і мені шкода, як ви живете. Васю свого шкода, що вже тридцятку розміняв, а спадкоємця досі немає. Полю, може ти щось неправильно робиш?