Розділ 3

- Ти з мене жартуєш? Вже вдруге за короткий час нашого знайомства називаєш мене красивою.

- Я кажу те, що бачу, - щиро дивується піднявши брови.

- Але я заміжня. Навіщо витрачати сили на зайняту, якщо навколо є багато красивих вільних жінок?

- Хочеш правду? - хилиться вперед.

- Не проти послухати, - роблю те ж саме.

Чомусь зараз я дуже легко з ним спілкуюсь і не відчуваю незручності. Можливо це через шампанське, якого я вже видудлила декілька бокалів.

Родіон усміхається тепло і привітно, а його погляд блукає по моєму обличчю, наче намагається вивчити кожну деталь.

- Мені здається ти не щаслива і мені захотілось якось розважити тебе.

Ці його слова б'ють мене наче батогом. Різко відхиляюсь, спираючись на спинку крісла. Вся легкість миттю зникає.

- З чого такі висновки? - запитую сухо. - Я маю чоловіка, роботу, дах над головою. У мене досить комфортне життя.

Не знаю чому виправдовуюсь.

- Комфортне — можливо, але не щасливе, - говорить впевнено. - Я бачу це в твоїх очах.

Декілька раз кліпаю і відвертаюсь. Теж мені екстрасенс. Чому взагалі причепився? Наче більше нічого робити.

Послати не наважуюсь, все ж таки керівництво чоловіка. Потім через мою різкість він матиме проблеми, а я цього не хочу. Тому просто сиджу і вдивляюсь в обличчя гостей, вишукуючи своє рідне. Де ж Василь?

- Де твій чоловік? Може його варто пошукати? - не вгамовується Родіон.

Сподівалась, що він піде, але ні — сидить і точно дивиться на мене. Прямо шкірою відчуваю його уважний погляд. Стільки уваги за короткий час ще ні від кого не отримувала.

- Не треба, - бурчу незадоволено. - Він прийде. У нього важлива розмова.

- В такий вечір? - хмикає. - Сьогодні розважатись треба.

- А він в мене відповідальний і працьовитий, - вихваляю Василя, хоч сама згораю від сумнівів, де він може бути.

- Старанний у всіх спектрах свого життя, - мені здається, чи я чую сарказм?

Дивлюсь на чоловіка похмуро. Сподіваюсь, що за виразом обличчя він зрозуміє, що ця розмова мені не приємна.

- Саме так, - відрізую і підводжусь.

Краще я пройдусь залою і розминусь з Василем. Ніж щоб він прийшов і застав нас разом за столом. Ми нічого такого не робимо, але мій чоловік вміє нафантазувати.

Довго блукати серед гостей не приходиться. Знаходжу Василя на іншому кінці зали. Він сидить за столиком з двома чоловіками, випивають і весело спілкуються. Він наче забув про моє існування.

Всередині закипає злість. Виходить я його чекаю як дурна, а він тут розважається.

Підходжу до веселої компанії.

- Василю, ти залишив мене саму, я тебе чекали, - кидаю звинувачення, ледь стримуюсь, щоб не накричати.

Відчуваю, що все одно без скандалу в нас не обійдеться. Це вечірка вийшла з-під контролю. Все мало пройти зовсім не так.

Чоловік підносить на мене сп'янілий погляд і легковажно усміхається. А потім плескає мене по сідниці і притягує ближче, тулить до себе, чим бісить ще більше.

- Поліночко, моя кохана дружинонька, - протягує моє ім'я. Язик його заплітається і я розумію, що ступінь його сп'яніння досить високий. - Познайомтесь з найкращою жінкою на світі. Поль, це Толік і Саша — охоронці нашого офісу.

- Гарна у тебе дружина, - той що Саша млосно усміхається і його погляд зупиняється на моїх грудях.

Почуваюсь гидко, мене наче роздягають очима. Хочеться піти, та Василь не збирається мене відпускати.

- Присядь, вип'єш з нами за знайомство, - відсуває біля себе стілець Толік і плескає по ньому долонею. Він теж відверто розглядає мене, наче я якийсь десерт для них.

В присутності цих чоловіків зовсім не такі відчуття, як поруч з Родіоном. Коли на мене дивився молодший Ковальчук я почувалась збентеженою та водночас привабливою. Справді красивою. А ці дивляться як на річ, яку можна пом'яти, використати і не зважати чи є в неї почуття.

Що за компанію обрав Василь? Невже не можна спілкуватись з адекватними людьми?

- Ні, дякую, з мене досить алкоголю, - говорю тихо. - Василю, може нам краще вже піти? Може досить?

- Що? Ми лише почали розважатись, - хмуриться і до болю стискає мою сідницю. Кривлюсь, але не видаю ні звуку. Коли він п'яний, він стає неконтрольований. - Не будь такою нудною, Полю. Сідай. Випий. Сьогодні таке свято.

Він силоміць садить мене біля Саші, а той швидко наливає у склянку якийсь напій, всовує мені в руку. Я пити не хочу, тому лише пригублюю алкоголь, котрий відразу обпікає кінчик язика. Це щось міцне, таке навіть не п'ю. Чоловіки висушують чарки без жодних проблем.

Раптом Саша кладе руку мені на коліно і я здригаюсь. Так огидно, тіло кам'яніє від неприємного відчуття. Дивлюсь на чоловіка, а він задоволено усміхається і підморгує мені. Скидаю його руку і відсуваюсь. Та цей нахаба знову робить те ж саме. А найобразливіше те, що збоку сидить мій чоловік і навіть нічого не помічає, захоплений цікавою розмовою з Толіком.

Не витримую і підскакую на ноги, стілець зі скрипом відсувається і ледь не падає. Три пари сп'янілих очей дивляться на мене. Василь знову хмуриться.

- Мені треба на свіже повітря, - кажу уривчасто і тікаю звідти, перш ніж чоловік знову буде тягнути за стіл.

Як я опиняюсь назовні, навіть не знаю. Очі затуляють сльози і я майже нічого не бачу, ще й надворі вже вечір і лише ліхтарі освічують територію.

Деякі гості теж повиходили і гуляють парами. Я вливаюсь у їх потік, і помітивши красиву лавочку біля однієї з альтанок, присідаю на неї.

Холодно. Але я не збираюсь повертатись. Краще буду мерзнути тут, ніж дозволяти якимсь незрозумілим чоловікам торкатись мене.

Василь теж добрий. Зазвичай досить ревнивий і уважний, але як випив зайвого, йому все байдуже. Як згадаю, що нам ще якось їхати додому, аж дурно стає. Як я його маю вкласти спати уявлення не маю. Зазвичай він цього собі не дозволяє, але бувають винятки, як сьогодні.