Розділ 2

- Вітаю, дуже приємно познайомитись. Вітаю, дуже приємно познайомитись.

Я так часто промовляю ці слова, що язик болить. А від вимушеної посмішки зводить щелепу.

Василь знайомить мене з усіма, до кого ми підходимо. І після моєї ввічливої фрази зазвичай про мене забувають, а розмова продовжується з моїм чоловіком. А я стою поруч мовчу і тихо попиваю шампанське. Лише одна жіночка зацікавилась моїм існуванням. Вона бухгалтерка і почувши, що я маю таку ж професію, хвилин п'ятнадцять мене розпитувала про моє навчання і чому я не пішла за спеціальністю працювати. На останнє питання я лише знизувала плечима. А чоловік, схопивши нудьгу слухати нас, швидко відвів мене до інших гостей.

- Дивись, он Олег Володимирович - генеральний директор, - киває кудись у бік Василь після нескінченних знайомств. - Ходімо, я представлю тебе.

Я навіть дивиться туди не хочу. Так стомилась усміхатись чужим людям. Навіщо це все? Вони все одно через десять хвилин забудуть про моє існування.

- Може не треба. Він твій бос, що дасть наше знайомство? - благально зиркаю на чоловіка.

- Ти моя дружина і хочу, щоб бос знав мою сім'ю, - навіть не думає прислухатись до мене. Бере за лікоть і веде поміж гостей в інший кінець зали. - Ти не розумієш, це зближує. Коли люди знайомляться сім'ями, виникає більший зв'язок. Це корисно для майбутнього спілкування.

Я не сперечаюсь, Василь знову за своє. Думає, що якщо його бос знатиме мене в обличчя, то його статус на роботі покращиться. Він так має гарну посаду і високу зарплатню. І в цьому немає моєї заслуги.

- Доброго дня. Гарне свято, Олеже Володимировичу, - життєрадісно вітається Василь, коли ми підходимо до двох чоловіків. Вони розмовляли, а тепер зацікавлено дивляться на нас.

Один старший, років під шістдесят з сивиною на голові. Інший молодий, високий брюнет і дуже привабливий. Я знаю їх тільки за фото з інтернету. Власники багатомільйонної компанії “Ковальчук і син”. Навіть не віриться, що я стою поруч з такими відомими людьми.

- Дякую, - усміхається Олег Володимирович. - Двадцять років як я створив свою справу і розвив до таких масштабів. Хочеться розділити свою радість з колегами. А також в честь ювілею буде усім премія.

- О, це чудова новина, - аж сяє від радості мій чоловік. На мить здається, що він забув про мене і не збирається знайомити. Я б не заперечувала. - До речі, хочу познайомити вас з моєю коханою дружиною Поліною.

Він ніжно кладе руку на поперек і ледь помітно підштовхує, дає натяк, щоб не мовчала.

- Вітаю. Дуже приємно познайомитись, - промовляю вже завчену фразу.

- І мені приємно, - Олег Володимирович ковзає по мені зацікавленим поглядом. - Спілкування з молодими красивими жінками завжди підносить мені настрій. І не тільки...

Його губ торкається хитра усмішка і я червонію.

- Батьку, не бентеж дівчину, - нарікає молодий. Він робить крок уперед і зненацька бере мене за руку. Я аж подих затамувала від несподіванки. - Не звертай уваги на старого. Він любить пожартувати. Я Родіон.

А потім він схиляється і торкається губами моїх пальців. Я ціпенію, а шкіра палає вогнем у місці поцілунку. Так мене ще ніхто не вітав, особливо молодий привабливий мільйонер.

Поруч прокашлюється Василь і я зніяковіло вириваю руку, на крок відступаю. Відчуваю, що мій чоловік незадоволений. А що я можу вдіяти? Сам хотів знайомити з босом і його сином.

- Сподіваюсь ви гарно проводите час і вам усе подобається, - Олег Володимирович руйнує секундну тишу між нами.

- Так, все дуже гарно організовано, - охоче відповідає Василь.

Він розслабляється, коли Родіон відходить від нас на досить безпечну відстань. Чоловік мій ревнивий. Він може накрутити себе без приводу, а тут цілують мою руку.

- Мій син всім займався, - змахує рукою генеральний директор. - А я їздив за кордон, вирішував деякі справи.

- Знаю, - киває Василь. - Але ми в офісі все тримали під контролем. Можете не хвилюватись за це.

- Ти дуже відповідальний, Василю, - бос наближається і плескає його по плечу. - Я ціню таких працівників.

Поки вони розмовляють між собою, я мовчки стою і ловлю на собі зацікавлені погляди Родіона. Чому він так дивиться? Наче ніколи не бачив жінки. Від його уваги незручно і хочеться якнайшвидше піти. Але мій чоловік якраз розійшовся в компліментах і ніяк не може відпустити свого боса.

- Ходімо, батьку, нам ще треба дещо обговорити, - Родіон наче розуміє мої бажання і перериває розмову. - А вам бажаю гарно провести вечір. Розважайтесь.

- Дякую, - якось напружено відповідає Василь.

- І, Василю, у тебе дуже красива дружина, - кидає на останок, чим знову мене бентежить. - Бережи її.

- Я так і роблю.

Чоловіки йдуть, а Василь смикає мене у бік до пустого столика і киває, щоб я сіла. Знову відчуваю провину, хоча нічого не зробила.

- Олег Володимирович чудова людина, - каже роздратовано, вмощуючись напроти мене. - А от його син щось мені не подобається.

Він дивиться за мою спину, туди куди відійшли чоловіки. Він навіть не намагається приховати свого незадоволеного настрою.

- Це не дивно, - хочу підтримати бесіду, вважаючи, що його злість на мене не перейде. - Тобі не повинні подобатись усі підряд. Люди бувають різні.

- А от тобі здається він приглянувся, - кидає звинувачення. Тепер він дивиться на мене і в його очах немає нічого доброго. - Он як засяяла, коли він поцілував руку. Сподобалось?

- Що ти таке говориш? - понижую голос і оглядаюсь навколо. Чоловік говорить не дуже тихо, а я не хочу, щоб сторонні люди чули, як ми сперечаємось. - Він ввічливо привітався. Я що мала по губах його стукнути?

- Ні, звичайно, - він відхиляється на спинку крісла і хаотично бігає поглядом по залу. - Просто можна було бути більш холодною. А ти так на нього дивилась, наче він єдиний чоловік на світі.

- Василю, тобі все здалось, - мій голос благальний. Хочеться достукатись до його розуму, щоб не переросло все у скандал. Він запальний і швидко заводиться. Потім буде шкодувати. - Я не дала жодного приводу для ревнощів.