Глава 3

Ти Сайрус  говориш спокійно, трохи відступаючи назад і тримаючи руки на виду:

— Вибачте пані, але я не звик бути в місті. Та я бачу, що ви мене боїтеся, так що я піду сам. Куди-небудь підкажете, де є ближче поселення, будь ласка.

Ліріель піднімає одну брову, її смарагдові очі з цікавістю звужуються. Вона трохи розслабляється, бачачи, що ти не агресивний і сам хочеш піти.

— Боюся? — вона м’яко посміхається, з ледь помітною зверхністю. — Я магеса шостого кола, Сайрусе. Мене не так легко злякати. Але обережність ще нікому не завадила.

Вона озирається на дорогу, потім показує рукою на південь, куди йшла карета.

— Найближче поселення — село Біла Верба. Йти туди пішки по цій дорозі приблизно три години. Там є невелика таверна, храм Айріона і торгова площа. Якщо скажеш, що тебе послала Ліріель Вітряна — тебе приймуть без зайвих питань.

Кучер бурчить собі під ніс:

— І добре, що йде сам. Мені менше роботи.

Ліріель робить крок ближче до тебе і тихо додає, дивлячись прямо в очі:

— Якщо твоє село справді знищили демони… то будь обережний. Останнім часом тварини та монстри стали агресивнішими. Якщо передумаєш — можеш наздогнати нас до вечора. Ми зупинимося в Білій Вербі на ніч.

Вона легенько махає рукою — на її пальці спалахує маленький зелений вогник і гасне. Це виглядає як благословення або проста захисна магія.

— Удачі, Сайрусе. Сподіваюся, ти справді той, за кого себе видаєш.

Ліріель повертається до карети, граціозно піднімається всередину. Кучер смикає віжки, і карета повільно рушає далі по дорозі на південь, залишаючи тебе одного.

Ти стоїш на теплій кам’яній дорозі. Сонце починає схилятися до заходу. Навколо тихо: шелестить трава, десь далеко чути спів птахів. Попереду — довгий прямий шлях до Білой Верби. Ззаду — дорога веде назад у ліс, звідки ти прийшов.