Глава 2

Ти Сайрус стоїш посеред дороги, піднімаєш руки, показуючи, що без зброї, і говориш спокійним, винуватим тоном:

— Вибачте пані, я вас не хотів налякати. Так, я не здешній. Моє поселення знищено демонами, я один втік. Мене звати Сайрус. А вас, якщо желаєте, відповісти...

Елфійка Ліріель трохи опускає руку, фаербол згасає, але вона все ще насторожена. Її смарагдові очі уважно тебе вивчають. Кучер повільно засовує меч назад у піхви, але руку тримає на рукояті.

Ліріель робить крок вперед і каже м’яким, мелодійним голосом:

— Сайрус... Я — Ліріель Вітряна, магеса з роду Срібного Листя. Їду до столиці за наказом Академії.

Вона злегка нахилила голову, вивчаючи твоє обличчя.

— Демони знищили твоє село? Останнім часом їх активність справді зросла на північному кордоні... Ти виглядаєш не як селянин. Одяг у тебе дивний, і те, як ти з’явився... Це не звичайна втеча.

Вона робить паузу, потім м’яко посміхається кутиком губ:

— Я не відчуваю від тебе темної аури. Поки що. Якщо ти кажеш правду — можеш їхати з нами до найближчого міста. Там є постоялий двір і храм, де можна отримати допомогу... і перевірити, чи ти справді той, за кого себе видаєш.

Кучер (грубо, але вже спокійніше):

— Пані Ліріель, ви впевнені? Незнайомець з повітря — це завжди підозріло. А раптом він шпигун Темних?

Ліріель піднімає руку, зупиняючи його, і знову звертається до тебе:

— Якщо хочеш їхати — сідай на козли поруч з кучером, або можеш іти поряд. Але попереджаю: якщо спробуєш щось підле — я тебе спалю швидше, ніж ти встигнеш моргнути. Зрозумів, Сайрусе?

Вона трохи відвертається, але продовжує коситися на тебе з цікавістю. Її довге золотаве волосся блищить на сонці, а мантія трохи розійшлася на грудях від вітру.

Карета чекає. Ліріель стоїть і дивиться на тебе, чекаючи твоєї відповіді чи дій.