Глава 12.

Пожежники Ерні та Челлі загасили вогнище в коридорі. Рятівники почали стукати у двері кімнати для відпочинку:

— Відкрийте! Відкрийте! Ми вас порятуємо!

— Я кажу тобі, що це наші бандикуваті однокласники, – прошепотіла подружці Паванія.

— Гей, Хрустику, Вово, Мире! Ми не вийдемо, бо там дим та вогонь! – уже голосніше.

— Ми з пожежної частини! – крикнув Ерні.

— Не вірю! – розвивала думку Чижичка та опублікувала нове фото з написом: «Однокласники нас лякають пожежею».

— Ти що написала? – пошепки запитала Паванія.

— Шкода, забула як видалити фото. Ну, нічого, – Пава виклала знову фото з написом: «Нам стр-р-р-рашно! Врятуйте! Нас ображають однокласники! P.S. Попереднє фото – фейк».

— Що нам робити? – запитав у друга черепах.

— Пішли, у мене з’явилася блискуча ідея, – загадково всміхнувся Челлі.

***
 

Біля школи розгоралися пристрасті. Відважна психологиня ніжно дивилась на свого батька пожежника, який швидко віддавав накази підлеглим.

— Татку! Спасибі, що врятував! – повисла на шиї Ноттена Тіша. Єнот погладив доньку по спині.

— Ти багато зробила для дітей. Я тобою пишаюся.

Кен Герру закінчив гасити пожежу і підбіг до начальника.

— Не хвилюйтеся, міс, – ви зробили все правильно, – сказав австралієць.

— Ви так думаєте? – сором’язливо всміхнулася Тіша.

Вона по суті була лагідною, ніжною, завжди веселою, але в її характері відчувався залізний стержень. У цей момент, коли все залишилося позаду, єнотиха дозволила собі поплакати на плечі у тата. Увесь стрес сьогоднішнього дня вилився в гарячі сльози.