Маркіза і Тіша вели дітей до виходу. Коридор наповнився димом, який міг отруїти дітей. Але єнотиха встигла нарвати із портьєр клаптиків та намочити їх водою. Так вони і рухались, приклавши до мордочок вологі клапті. Нарешті, вони дійшли до аварійного виходу, і опинились на шкільному подвір’ї.
Психологиня Тіша помітила, що крім ховрашка та братів-вовчиків, не вистачає Чижички, Паванії, Бель та Вуханя. Не дарма єнотиха була донькою начальника пожежної частини, т ому знала правила поводження в екстремальних ситуаціях. Вона намочила водою свою шаль, обмотала нею голову і плечі, і повернулась у палаюче приміщення.
***
Вухань і Белла навіть не помітили, як відстали від гурту, тому дуже злякались.
— Белло! Вуханю! – попереду почувся голос.
— Ми тут! – злякано прокричала білочка.
— Рухайтесь уперед, – зорієнтувавшись по голосу, де знаходяться діти, психологиня скерувала учнів.
Діти послухались поради єнотихи. Через декілька хвилин лапки Тіші обхопили плечі зайчика та білочки. Почувся тріск.
— Біжіть! – психологиня підштовхнула учнів до вже близького виходу. Вона побігла за дітками, але палаюча балка розділила їх.
— Ви живі? – пронісся коридором зляканий зойк Вуханя.
— Так, усе гаразд. Швидше тікайте, я виберусь!