Технології і героїзм

Від автора: написав це ще в 2013 році. Ще до війни з московитами.

Ще один аспект сучасного героїзму — технологічний. Уже кілька десятків років у військовій техніці використовуються бойові дрони — роботи-вбивці. Ними поки що керує людина, поки що. Поки що тільки людина має право ухвалювати рішення, позбавити іншу людину життя чи ні. Але в дуже недалекому майбутньому таке рішення ухвалюватимуть самі роботи. Це вже не перший десяток років викликає безліч морально-етичних, правових, соціальних, політичних питань. Але поки що ми їх залишимо.

Повернімося до нашої теми. У генералів армій країн із передовими технологіями сьогодні постало гостре питання: оператори дронів — військові герої чи офісні геймери? У збройних силах США 13 лютого 2013 року було засновано медаль «За відзнаку в бойових операціях» (Distinguished Warfare Medal), за особливі заслуги солдатів, які діють у кіберпросторі або керують безпілотними апаратами, але — акцентую — «не проявили особистої доблесті безпосередньо в бою». Ця військова нагорода викликала обурення бойових пілотів, які «проявили особисту доблесть безпосередньо в бою», у результаті, менш ніж через місяць, 12 березня 2013 року нагороду було скасовано.

У мене виникло запитання: якщо вже не потрібно ризикувати життям і «проявляти особисту доблесть», то навіщо ризикувати, і навіщо проявляти? А якщо «свербить» у якомусь місці й дуже хочеться ризикувати і проявляти, то де і як це робити? Хоч потреби вже немає, але ж бажання в гарячих головах ще залишається. Деяким імперцям хочеться медалей, орденів, зрештою, крові хочеться... Де, як?!

І ще одне запитання: а як же бути іншим військовим, що «проявляють особисту доблесть у бою»? Тепер, завдяки новим технологіям, два-три тонкошиїх ботани, керуючи дроном, смикаючи за джойстики, можуть покришити як м'ясні тушки батальйон прокачаних рембів.

Якщо раніше солдати героїчно, елегантно і граційно, як на монументальних полотнах художників баталістів, в мареві димного пороху розпорювали животи одне одному багнетами, дивлячись в очі противника, то зараз вони натискають на кнопки, навіть не бачачи свого супротивника.

Ці «сволоти» роботи не тільки позбавили мене робочого місця біля верстата на конвеєрі, а й посягнули на найсвятіше, можливість героїчно скласти, на полі бою, свою буйну голівоньку за щось «велике», у «шляхетному» двобої з подібним собі.

Де ж буде місце для воїна-героя, йому вже не треба буде вмирати? Кого тепер будуть возвеличувати славні піїти, кому будуть зводити пам'ятники, покладати квіти й оспівувати одами?

Але я думаю, і це питання вирішиться, свого часу шляхетні самураї відмовлялися від вогнепальної зброї, вважаючи її зброєю боягузів.

У війнах майбутнього не буде місця героям, воюватимуть роботи, але гинутимуть мирні люди.