Глава дев'ятнадцята. Нарада.

Нульовий простір більше не був просто порожнечею між колонами. Зусиллями Ченя він перетворився на щось середнє між штабом спецназу та традиційною китайською чайною. Посеред безкрайнього мармуру стояв масивний круглий стіл, над яким пульсувала голографічна карта світів, а навколо нього, на незручних для декого подушках та стільцях, сиділи ті, чиї імена колись були легендами, а тепер стали кодом у великій грі.
Чень, одягнений у простий шовковий халат, повільно розливав чай. Його рухи були вивіреними, наче він писав ієрогліф «Спокій».
— Вітаю всіх у точці синхронізації, — тихо промовив він. — Ми — перша ітерація команди, яка має виправити помилку в самій суті буття. Але перед тим, як ми перейдемо до алгоритму дій, нам треба зрозуміти, з яким «залізом» ми працюємо.
Він підняв очі на Давида-Гільгамеша. Той сидів, розвалившись, і грався золотим перснем. Його міць була майже відчутною — вона тиснула на простір навколо.
— Давид. Гільгамеш. Наш танк. Твоя риса — абсолютна впевненість і руйнівна міць. Твоє бойове вміння — тиск масою та божественним авторитетом. Ти — той, хто ламає стіни.
— Ага, — подав голос Олівер, підкидаючи в руці яблуко. — Король блискіток і комплексів. Його его настільки велике, що воно має власний поштовий індекс. Якщо ворог не помре від його меча, то точно задихнеться від його самолюбування.
Давид лише презирливо примружився, але промовчав. Чень перевів погляд на Марі-Жанну.
— Марі. Жанна Д'Арк. Наша іскра. Твоя риса — непохитна віра, що межує з фанатизмом. Твоє вміння — натхнення та контроль поля бою через емоційний резонанс. Ти робиш неможливе можливим, бо просто не знаєш, що воно неможливе.
— О, наша свята з голосами в голові, — Олівер хруснув яблуком. — Марі, сонечко, якщо я почну чути архангелів, обіцяй, що ти просто пристрелиш мене, а не змусиш штурмувати Орлеан без сніданку.
Марі стиснула руків’я меча, але її очі залишилися спокійними.
— Богдан-Ілля, — продовжив Чень. — Наша непорушна скеля. Ти — втілення витривалості. Твоє вміння — поглинання шкоди та нищівний удар у відповідь. Ти можеш стояти там, де падають гори.
— Муромець... — Олівер закотив очі. — Хлопець, який проспав тридцять років і все одно забув розчесатися. Богдане, ти як старий дизельний генератор: довго заводишся, смердиш соляркою, але якщо вже розкрутився — краще не стояти поруч.
Богдан лише коротко кивнув, його величезні кулаки спокійно лежали на столі.
— Кенджі-Хаторі, — Чень кивнув японцеві. — Наш прихований процес. Швидкість, скритність, аналітичний розум. Твоє вміння — критичні удари в слабкі вузли системи. Ти — ніж у темряві.
— Ніндзя з клавіатурою, — пирхнув Олівер. — Небезпечний рівно до того моменту, поки не впаде Wi-Fi. Кенджі, друже, твій чорний костюм дуже пасує до твого песимізму, але спробуй хоча б раз напасти з криком, а не шепотіти про "помилки в коді" за спиною.
Кенджі навіть не поворухнувся, його погляд був прикутий до голограми.
— Айані-Лозен, — Чень усміхнувся. — Наш архітектор простору. Твоя риса — тактичне бачення ландшафту. Твоє вміння — зміна геометрії поля бою та створення неприступних зон. Ти — щит, який неможливо обійти.
— Енн із Денвера, яка згадала, що вона з Апачів, — Олівер підморгнув їй. — Слухай, якщо ми програємо, ти зможеш спроектувати мені стильний склеп? Тільки щоб там було лобі зі сталі й скла, як ти любиш.
Айані лише міцніше стиснула свою книжку, але в її погляді Олівер побачив не образу, а роздуми про його власну вразливість.
— Дімітра-Афіна, — Чень схилив голову. — Наша стратегічна логіка. Твоя риса — холодний розрахунок. Твоє вміння — координація сил та виявлення стратегічних парадоксів. Ти — мозок цієї операції.
— Професорка з ножем, — Олівер похитав головою. — Дімітро, я сподіваюся, ти не будеш виставляти нам оцінки після бою. Бо "двійка" за вбивство бога — це якось занадто навіть для мого его.
Дімітра поправила окуляри, її погляд був крижаним.
— Джосуе-Ліонго, — продовжив Чень. — Наша важка підтримка. Твоя риса — емпатія хірурга та сила титана. Твоє вміння — лікування союзників через руйнування ворогів. Ти — баланс між життям і смертю.
— Доктор Кулак, — реготав Олівер. — Єдина людина, яка може зламати тобі хребет, а потім запропонувати льодяник за хоробрість. Джосуе, ти — мрія будь-якого страхового агента. Насправді ти просто занадто великий для цього столу.
Джосуе лише сумно зітхнув, дивлячись на свої величезні руки.
— Інгрід-Брунгільда, — Чень перейшов до останньої. — Наша технічна лють. Твоя риса — прецизійна точність валькірії. Твоє вміння — дебаф ворогів через системні збої та холодна сталь.
— Крижана королева з дебаггером, — Олівер хмикнув. — Інгрід, не підходь до мого мозку зі своїми кодами. Я віддаю перевагу старому доброму хаосу, а не твоїм ідеальним алгоритмам вбивства.
— І, нарешті, Олівер-Робін Гуд, — Чень спокійно подивився на стрільця. — Наш непередбачуваний елемент. Твоя риса — цинічний реалізм. Твоє вміння — хаотичний вплив і розрив шаблонів. Ти — той, хто каже правду, коли вона найменш зручна.
— Ну нарешті, — Олівер вклонився. — Хоч хтось визнав мою геніальність. Я — та приправа, без якої цей ваш чай — просто тепла вода з травою.
Чень поставив піалу на стіл. Повітря в залі раптом стало важким, наче перед грозою.
— Тепер, коли ви знаєте одне одного, ви маєте дізнатися правду, — промовив він, і його голос став глибшим. — Ви питаєте, навіщо Бог зібрав нас. Навіщо Він наділив нас цією силою і змусив пройти через кров і пісок.
Усі замовкли. Навіть Олівер перестав жувати яблуко.
— Бог, якого ми знаємо, — продовжував Чень, — це не сталий абсолют. Це система, яка досягла своєї межі. Він застарів. Його закони, Його логіка, сама Його суть почали деградувати. Він відчуває, що занепадає.
— То Він хоче, щоб ми врятували Його? — запитала Марі.
— Ні, — Чень похитав головою. — Його мета набагато жорстокіша. Він хоче, щоб ми Його вбили.
По залу прокотився шепіт. Давид-Гільгамеш стиснув кулаки так, що хруснули суглоби.
— Він створив нас як ідеальну зброю проти Себе, — пояснив Чень. — Він відібрав кращих із різних епох, загартував нас у боях, дав нам сили героїв та розум сучасників. Ми — Його антитіла. Він хоче, щоб ми знищили Його стару оболонку, Його обмежене его. Бо тільки через смерть Бога може народитися Новий Бог — більш могутній, більш досконалий, позбавлений людських слабкостей, які Він накопичив за еони.
— Переродження через деструкцію, — прокоментувала Дімітра. — Класичний міфологічний цикл, але на космічному рівні.
— Тобто, — Олівер підвівся, його очі горіли недобрим вогнем, — ми — просто загін прибиральників, які мають винести сміття, щоб Він міг зробити ремонт у Своїй голові? Ми маємо вбити Його, щоб Він став ще сильнішим і ще більше знущався з нас у наступному житті?
— Саме так, Олівере, — відповів Чень. — Це Його план. Але в цьому плані є одна "помилка", яку Він не врахував.
Чень подивився на кожного з героїв по черзі.
— Він дав нам свободу вибору. І Він дав нам вас. Олівера, який не вірить нікому. Дімітру, яка бачить логічні пастки. Айані, яка відчуває простір. Ми не просто вб'ємо Бога для Його переродження. Ми зробимо це так, щоб перервати цей цикл назавжди.
— Ми напишемо власний фінал, — промовив Кенджі.
— Ну що ж, — Олівер розтягнув губи в хижій посмішці. — Вбити Бога, щоб Він не став ще гіршим Богом? Це звучить як робота, за яку мені точно не заплатять, але яку я виконаю з величезним задоволенням. Хто зі мною?
Герої перезирнулися. Напруга зникла, замінена холодною, професійною рішучістю.
— Починаємо розробку стратегії, — сказала Афіна.
Голографічна карта над столом вибухнула мільйонами нових даних.