Глава п'ятнадцята. Брунгільда.

Сніг у Скандинавії не йшов — він атакував. Білі голки впивалися в обличчя, засліплювали й намагалися висмоктати останнє тепло з легень. Емма стояла на краю скелі, що обривалася в сіру безодню фіорда. Її дихання виривалося густою парою, а пальці, заковані в грубі шкіряні рукавиці, ледь відчували руків’я сокири. 

Вона не була безсмертною валькірією. Вона не літала на крилатому коні й не збирала душі полеглих. Вона була Брунгільдою — донькою конунга, воїтелькою з плоті та крові, чиє тіло боліло від кожного руху, а серце калатало від цілком людського страху. У минулому житті, яке здавалося тепер лише цифровим маревом, її звали Еммою. Вона була архітектором кібербезпеки, людиною, яка бачила світ через призму нулів та одиниць. Там її ворогом були віруси та хакерські атаки. Тут її ворогом був загін берсерків ярла Торстейна, що загнав її на цю скелю. 

— Вісім проти однієї, — прошепотіла вона, витираючи іній з вій. — Погана архітектура. Системна помилка в розрахунку сил. 

Емма відчувала, як адреналін випалює залишки втоми. Її нова ідентичність — Брунгільда — вимагала від неї люті, але розум Емми продовжував аналізувати. Вона бачила не просто воїнів, а вектори атаки. Кожен крок берсерків по глибокому снігу був для неї рядком коду, що вказував на їхню вагу, інерцію та вразливі місця. 

— Здавайся, Брунгільдо! — проревів Торстейн, виходячи наперед. Його обличчя було спотворене шрамами, а в очах палав мухоморний гнів. — Твій батько мертвий, твій дім згорів. Стань моєю жінкою, і я дозволю тобі жити! 

Емма випрямилася. Її довге світле волосся розвівалося на вітрі, наче бойове знамено. 
— Торстейне, твоя логіка має критичну вразливість, — промовила вона, і її голос був чистим, як лід. — Ти думаєш, що кількість замінює якість. Але ти забув про пропускну здатність цієї стежки. Тут може пройти лише один. 

Берсерки завили й кинулися вперед. Сніг вибухнув під їхніми ногами. Емма не чекала. Вона знала: якщо вона залишиться на місці, її просто розчавлять масою. Вона зробила крок назустріч — швидкий, вивірений, як алгоритм шифрування. 

Перший воїн замахнувся важким мечем. Емма не стала блокувати — її тендітна сокира просто зламалася б. Вона пірнула під удар, використовуючи інерцію ворога проти нього самого. Коротким, різким рухом вона підсікла його ногу, і берсерк, втративши рівновагу на слизькому краї, з криком полетів у безодню фіорда. 

— Один файл видалено, — процідила вона крізь зуби. 

Але решта вже була близько. Бій перетворився на кривавий хаос. Емма крутилася, як дзиґа, її рухи були позбавлені лицарської грації, але сповнені математичної точності. Вона била в коліна, в сонячне сплетіння, в незахищені горла. Кров бризкала на сніг, забарвлюючи його в яскраво-червоний колір, що здавався нереальним у цьому білому пеклі. 

Вона відчула удар у бік — кольчуга витримала, але ребра хруснули. Біль на мить засліпив її. Світ поплив. Вона впала на одне коліно, важко хапаючи ротом холодне повітря. "Я не витримаю. Я просто жінка з сокирою. Я не валькірія..." — майнула зрадницька думка. 

— Еммо, припини шукати виправдання в біології. Ти — системний адміністратор цієї битви. Перезавантажся! — раптом пролунав у її голові знайомий, іронічний голос Ченя. 

Емма здригнулася. Час наче сповільнився. Вона побачила Торстейна, який заніс над нею свій величезний молот. 
— Ченю? Ти заважаєш мені концентруватися! — подумки вигукнула вона. 
— Я допомагаю тобі оптимізувати процеси, — відповів голос, і Емма почула виразний звук сьорбання чаю. — Подивися на Торстейна. Він замахнувся занадто сильно. Центр ваги зміщений. Якщо ти зараз не зробиш крок вправо, твій "сервер" просто впаде. Давай, Брунгільдо, покажи їм, що таке fire-wall у дії! 

Емма перекотилася вбік за мілісекунду до того, як молот Торстейна врізався в камінь, вибиваючи іскри й крихти граніту. Вона підхопилася на ноги, відчуваючи, як холодний розрахунок знову бере гору над болем. 

— Дякую за оновлення, — промовила вона. 

Тепер вона не просто билася — вона маніпулювала простором. Вона заманювала ворогів на небезпечні ділянки скелі, використовувала їхній власний гнів проти них. Вона була невидимою ниткою, що розплутувала вузол їхньої атаки. Ще троє берсерків пішли на дно фіорда. Лишився тільки Торстейн і двоє його охоронців. 

Торстейн був засліплений люттю. Він не розумів, як ця дівчинка, яку він вважав лише здобиччю, винищила його найкращих воїнів. 
— Відьма! — закричав він. — Я розірву тебе голими руками! 

— Ні, Торстейне, — Емма спокійно підняла сокиру. — Ти просто застаріле програмне забезпечення. А я — твій анінсталер. 

Останній етап битви був коротким. Коли охоронці кинулися на неї, Емма використала прийом, який підказав їй Чень: вона відкинула сокиру і схопила одного з них за плащ, закрутивши його так, що той збив з ніг другого. Поки вони намагалися підвестися, вона підхопила свій ніж і завершила справу двома точними ударами. 

Торстейн залишився один. Він важко дихав, його молот здавався тепер неймовірно важким. Емма підійшла до нього. На її обличчі не було ненависті — лише холодна рішучість реставратора, що прибирає зайвий шар бруду з картини. 

— Прощавай, ярле, — сказала вона. 

Кінець був швидким. Торстейн навіть не встиг підняти молот. Брунгільда вразила його в саме серце. 

Коли останній ворог упав, Емма опустилася на закривавлений сніг. Її тіло тремтіло від холоду та виснаження. Вона дивилася на свої руки — вони були вкриті кров'ю, але вони були міцними. 

— Все? — запитала вона у порожнечу своєї голови. 
— Перший рівень пройдено, Еммо, — відповів Чень. — Твій код стає чистішим. Але не розслабляйся. У нас тут виникли певні... конфлікти в мережі. 

— Що ти маєш на увазі? 
— Прийшов час познайомитися з рештою "користувачів". 

Раптом реальність навколо Емми почала вібрувати. Снігові гори почали розмиватися, і замість них виникла дивна, багатовимірна структура. Вона відчула присутність іншої свідомості — гострої, холодної, як сталь катани. 

— Еммо, знайомся, — голос Ченя звучав урочисто. — Це Кенджі. У своєму світі він — Хаторі, тінь Кіото. Кенджі, це Емма-Брунгільда. Наша валькірія цифрового коду. 

Перед внутрішнім поглядом Емми виник образ чоловіка в чорному одязі шинобі, з катаною, з якої ще капала кров. Його погляд був зосередженим і спокійним. 

— Привіт, Брунгільдо, — пролунав голос Кенджі. — Здається, я тільки-но зрозумів, що мій "софт" потребує серйозного оновлення. 

— Привіт, Хаторі, — відповіла Емма, витираючи ніж об сніг. — Здається, ми обидва сьогодні змінили свою спеціалізацію з софту на хардвер. 

— Саме так, — втрутився Чень. — Але розмови потім. Гільгамеш уже збирає армію, Ілля Муромець іде у Київ, а Жанна д'Арк піднімає прапори. Нам треба синхронізувати ваші дії, поки цей всесвіт не викинув Critical Error. 

Емма піднялася на ноги, дивлячись на закривавлений фіорд. Вона більше не була просто Еммою. Вона була Брунгільдою. І вона була частиною команди, яка мала переписати історію. 

— Я готова, Ченю, — сказала вона. — Веди до наступного вузла. 

А сніг продовжував падати, засипаючи сліди битви.