Глава дев'ята. Інгрід.

Інгрід була програмісткою з Осло. Її світ складався з логічних операторів, чистих рядків коду на Python та нескінченних горнят чорної кави без цукру. Вона любила порядок, передбачуваність і свій затишний офіс із видом на фіорд, де найбільшою драмою був «баг» у системі безпеки банку. Інгрід була втіленням сучасної Скандинавії: стримана, раціональна і абсолютно, до кісток, нерелігійна.
Того вечора вона засиділася над складним алгоритмом шифрування. Монітор відкидав синювате світло на її обличчя. Інгрід простягнула руку до горнятка, але замість гарячої кераміки відчула під пальцями лід. Справжній, пекучий лід.
Вона здригнулася і відсахнулася від столу. Але столу не було. Крісло зникло. Замість офісу навколо неї розкинулася зала з нескінченною колонадою, повітря було наповнене крижаним пилом, а колони здавалися витесаними з прозорих льодовиків.
— Помилка 404: Реальності не знайдено, — пробурмотіла Інгрід, поправляючи окуляри, які чомусь не зникли. — Це або галюцинація через дефіцит сну, або хтось підмішав мені в каву щось дуже незаконне.
— Це не помилка, Інгрід. Це фінальна компіляція твого призначення, — пролунав голос. Він був гострим, як уламок криги, і потужним, як зимовий шторм у Північному морі.
Інгрід обернулася. Вона не виглядала наляканою — швидше роздратованою.
— Якщо ви — системний адміністратор цього всесвіту, то у вас жахливий інтерфейс користувача, — сказала вона, схрестивши руки на грудях. — Де вихід? Мені треба закрити репозиторій до ранку.
— Ми — Той, Хто написав вихідний код усього, що ти бачиш, — голос Бога вібрував у крижаних колонах. — І Нам потрібен Твій логічний розум. Тобі випала честь стати тією, хто обирає полеглих. Тобі потрібно стати Валькірією. Брунгільдою.
Інгрід на мить замовкла, а потім коротко реготнула.
— Ви жартуєте? Брунгільда? Опера, шоломи з рогами і пишнотілі жінки, що співають високим сопрано про смерть? Це застарілий стереотип. Я важу п’ятдесят кілограмів, і мій максимум фізичної активності — це похід до кавомашини. Ви впевнені, що не переплутали логін?
— Нам не потрібна оперна діва, — терпляче зауважив Голос. — Нам потрібна Валькірія в її первісному значенні. Та, хто холоднокровно оцінює гідність воїна. Та, чиє серце — це чистий алгоритм справедливості. Ми дамо тобі крила, які розрізають хмари, і зір, що бачить істину крізь обладунки.
— Крила? — Інгрід підозріло примружилася. — Аеродинаміка крилатої жінки в повному обладунку — це кошмар для фізиків. Як я буду керувати польотом? У мене буде якийсь пульт чи нейроінтерфейс?
— Ти будеш керувати волею, — відповів Бог, і в Його голосі почулася посмішка. — Але Ми бачимо, що ти не в захваті від скандинавської класики. Можливо, тобі ближче щось інше? Може, зробимо з тебе якусь футуристичну войовницю?
— Якщо вже ви так наполягаєте на зміні моєї професії, — сказала Інгрід, поправляючи дужку окулярів, — то давайте без цього пафосу з бенкетами у Валгаллі. Мені не потрібен Одін з його воронами — це занадто багато шуму і бруду. Я погоджуся бути вашою «Брунгільдою», але на моїх умовах.
— І які ж умови у програмістки?
— Ніяких рогатих шоломів. Обладунки мають бути ергономічними, з легких сплавів. І замість меча — дайте мені щось, що діє на відстані. І головне: я хочу мати можливість бачити «статистику» кожного бійця над його головою. Рівень агресії, вірогідність виживання, коефіцієнт честі. Я не збираюся обирати «на око», мені потрібні дані.
Голос Бога на мить затих. Здавалося, Він перевіряє, чи не зламала вона Його систему логіки.
— Дані... — прошепотів Він. — Ти хочеш перетворити Рагнарок на аналітичний звіт? Що ж, це свіжо. Ми дамо тобі Спис Світла, що ніколи не схибить, і погляд, який зчитує душі як двійковий код.
— Домовилися, — кивнула Інгрід. — Тільки залиште мені мої окуляри. Вони мені пасують.
— Залишимо. Але тепер вони бачитимуть не лише код, а й долю. Що ти попросиш як винагороду? Тільки не кажіть, що безлімітний сервер у хмарі.
Інгрід замислилася.
— Коли все закінчиться, я хочу... повну тишу. На тиждень. У хатинці в горах, де немає жодного електронного пристрою. І щоб ніхто, навіть Ви, не міг мене там знайти.
— Це складно навіть для Мене, але Ми спробуємо. - посміхнулося божество - Контракт завантажено, Інгрід.
Світ навколо неї миттєво змінився. Замість золотавого туману — чорне небо над засніженими фіордами. Інгрід відчула неймовірну легкість. За її спиною розгорнулися величезні крила, що мерехтіли холодним неоновим світлом, наче полярне сяйво. На ній був обладунок, що щільно прилягав до тіла, нагадуючи скафандр майбутнього.
Вона зависла над полем битви. Внизу, в багнюці та снігу, зійшлися тисячі вікінгів. Звуки металу, крики та запах крові піднялися вгору.
Інгрід поправила окуляри. Перед її очима одразу вискочили віконця інтерфейсу. Над кожним воїном спалахнули цифри: «Хоробрість: 87%», «Підступність: 12%», «Статус: Летальний через 40 секунд».
— Ну що ж, — прошепотіла вона, стискаючи в руці спис, що пульсував чистою енергією. — Почнемо сортування. Смерть — це лише переповнення буфера.
Бог у залі з колонами потер скроні, яких у Нього не було.
— Спис із лазерним наведенням та аналітика душ... — пробурмотів Він. — Ця група стає дедалі небезпечнішою. Якщо Вінсенте та Богдан почнуть сперечатися про стратегію, а Інгрід виставить їм обом низький рейтинг ефективності... Мені знадобиться дуже багато бетону для заспокоєння цієї компанії.
Він глянув на останню порожню клітинку свого списку.
— Залишився останній. І він має стати тим, хто триматиме їх усіх у купі. Можливо, є сенс взяти когось із Китаю?