ГЕРБАРІЙ АТЕЇСТА

КУПАЛА -НІЧ

____________________________________________________________________________

На дотик її обличчя-

як тепла липнева ніч.

Зустрітися двічі, тричі -

для нас неможлива річ.

Відлуння пішло між кленами,

що це не людина, це

русалка з очима зеленими

від сонця ховає лице.

Поїде на згадку в місто,

як орден чи привілей,

в гербаріях атеїста

вінок водяних лілей.

***

Я пам'ятаю давні дні,

коли ми мріями втішались.

Тоді, здавалося мені,

ми на межі німого шалу.

А ще, здавалося, могли б

кохати чисто і навіки,

впускаючи кохання вглиб,

за міцно стулені повіки.

Вдивляючись в рожеву рань,

я вибачаю перші кроки

за непомірність сподівань,

за неосмислену жорстокість.

Давно обсипався бузок,

вже час викошувати сіно.

Потягнуть, як воли, візок

сумні та мудрі дні осінні.

Росою літній ранок змок

без гадки про майбутній іній,

як незавершений мазок

на полотно, де єдність ліній.

***

Зимовий гай чекає на тепло.

Десь нудить ластівка під субтропічним сонцем.

Я теж тебе чекав цю ніч за склом.

Ти ж не втекла з-під ока охоронця.

Не стримуй серце, хай воно втече

й шукає броду через Рубікон.

Твій охоронець грається ключем

під захистом високих підвіконь.

***

Можна змалювати

як принцесу крові,

бо не взяти в руки,

не спіймать на слові.

Поряд з нею рухи

всі мої невправні...

Аж зачудувався:

хто ж то є наспрввді?

Махаон барвистий,

рідкісна розмітка,

ще - співоча пташка,

і не менше - квітка.

Та нашепотіла

схилена отава,

що насправді - бджілка,

бджілка золотава.

***

Сонце. Тиша.

Літня спека.

Вітер ліг у кавуни.

Річка. Плесо

і лелека

хрестиком гаптує сни.

Чи то птах,

чи пташенятко?

Ледь крилом хитнув мені.

Зверху

в макові зернятка

стислись плями кавунів.

***

Посіріло каміння,

дощ хлюпоче осінній.

Зникли прояви ліній

в самопливі дощу.

Під вікном сутінковим

ти не кажеш ні слова

Хай почнеться розмова,

доки дощик не вщух.

Наче сплески рояля,

він посунувся далі.

Всі гріхи, як печалі

я тобі відпущу.

***

Розмаїта ревність -

атавізм, недолік.

Хай шумить даремно

в мавп'ячому колі.

Сонечком розлючені,

потекли крижинки.

Кучері некручені

в'ються з-під хустинки.

А стежина далі

закрутилась владно.

В золоті печалі

нитка Аріадни.

***

Приходжу знову

на чужий поріг,

а ти на дзвоник

двері розчахнеш.

Я, мабуть, досі

долю не беріг.

Напевне й ти

не береглася теж.

З тобою мить,

як блискавку, ловлю

і навпіл упаде

доба плеската,

не через те,

що долю не люблю...

Та в згоді з нею,

мабуть не кохати.

***

              КУПАЛА-НІЧ

Відьомські сурми крають тишу ночі,

вовки очима світять поміж лісу.

А я такий, що ніби хто зурочив,

вони мені байдужі, ну їх к бісу.

Повзе всіляка нечисть напролом,

винюхує свої отруйні злаки.

А я гуляю над нічним Дніпром,

штовхаю остовпілих вурдалаків.

Купала-ніч дала мені права

не помічати пазури та ікла,

бо темряву відлякує трава,

єдина в світі папороть розквітла.

Несу в руках, мов їду на коні.

Щебече мій тягар, як пташка влітку.

Не мріяв, що спіймається мені

ця дівчина, яка знайшла цар-квітку.

***

     НАПИС НА САРКОФАЗІ

Тривож мене і завтра, і сьогодні.

Прийди вночі. Хай знову ожива

мовчання, а обтяжливі слова

камінчиками падають в безодню.

Сміється сфінкс. Зоря з корони Ра

зірвалася в червоні води Нілу.

Припасував колись покірний раб

ту посмішку до лев'ячого тіла.

Встає міраж. Тебе ж давно нема.

Я віддаю піскам тремтячий слід.

Тебе не я - каміння обійма,

каміння цих безглуздих пірамід.

***

Позбивавши нічні громи,

сновидіннями розігріта

як остання стріла зими

нанизала початок літа.

Тільки діти, найтонші з них,

прокидалися від бажань,

прозріваючи мить весни,

невловиму щасливу грань.

****

Мабуть, очі віщують казку

не мені.

Я приречений на поразку

в цій війні.