Розділ 9. Купець

Встановлення особи "Карла" стало значним кроком у розслідуванні справи Софії Коваленко. Тепер, коли Георгій Михайлович Рудий та Степан Іванович Коваль знали, хто стоїть за контрабандною мережею, їхнє завдання полягало в тому, щоб зібрати неспростовні докази, які дозволили б заарештувати цю небезпечну постать. Однак Рудий, з його багаторічним досвідом, розумів, що "Карл", будучи такою впливовою фігурою, не діє поодинці. За ним, ймовірно, стояв хтось більш могутній, хтось, хто забезпечував йому прикриття та фінансування.

Початок осені 1901 року в Києві приніс не лише перші прохолодні дні, а й відчуття напруги, що висіла в повітрі навколо цього заплутаного розслідування. Рудий, розмірковуючи над свідченнями Задорожного та інформацією від "Горбатого", згадав про зв'язок між власником швейної майстерні та певними впливовими особами у місті. Задорожний, будучи дрібним підприємцем, навряд чи мав би такі тісні контакти з лідером контрабандистів без протекції з боку когось "зверху".

— Степане Івановичу, — промовив Рудий наступного ранку, коли вони обговорювали подальші кроки у відділенні. — Задорожний, хоч і був заляканий, все ж не схожий на людину, яка з власної волі вплутається у такі небезпечні справи. Я відчуваю, що за ним хтось стоїть. Хтось, хто має вплив на нього.

Коваль кивнув. Він вже починав розуміти складність кримінального світу, де за кожним дрібним злочинцем часто стоїть хтось більший.

— Ми повинні перевірити оточення Задорожного, — продовжив Рудий. — Його фінансові операції, його борги, його зв'язки. Можливо, він був комусь винен, і це змусило його співпрацювати з "Карлом".

Коваль приступив до роботи, занурившись в архівні документи, що стосувалися швейної майстерні Задорожного. Він вивчав податкові декларації, банківські виписки, контракти з постачальниками. Це була нудна, але необхідна робота, яка вимагала уваги до найменших деталей. Він відчував себе справжнім детективом, перебираючи папери, намагаючись знайти ту єдину ниточку, яка б привела їх до розгадки.

Минуло кілька днів кропіткої роботи. Коваль, врешті-решт, натрапив на дещо цікаве. Серед фінансових звітів швейної майстерні він виявив незвичайні, доволі значні платежі, які Задорожний робив на рахунок Олексія Романовського, заможного київського купця. Ці платежі не були схожі на звичайні ділові операції, оскільки Задорожний, наскільки Коваль міг судити, не мав ніяких ділових відносин з Романовським, окрім, можливо, якихось дрібних закупівель.

— Георгій Михайлович! — вигукнув Коваль, простягаючи Рудому папери. — Погляньте на це! Іван Петрович Задорожний переводив гроші Олексію Романовському!

Рудий взяв документи і уважно переглянув їх. Його брови зсунулися. Олексій Романовський… Це ім'я було добре відоме у Києві. Заможний купець, власник кількох фабрик та торговельних компаній, відомий своєю причетністю до сумнівних фінансових операцій. Ходили чутки про його зв'язки з тіньовим бізнесом, про його участь у спекуляціях та махінаціях. Він був людиною впливовою, що мала зв'язки серед чиновників та поліції.

— Романовський… — промовив Рудий, його голос був сповнений задуми. — Це дуже цікаво, Степане Івановичу. Дуже цікаво. Цей чоловік відомий своєю репутацією. Він рідко робить щось без вигоди.

Рудий підозрював, що Романовський може бути або самим "Карлом", який діє під прикриттям впливового купця, або ж його могутнім покровителем, що забезпечує кришування контрабандної мережі. В будь-якому випадку, це був ключ до розкриття всієї схеми.

— Ми повинні перевірити його фінансову діяльність, — рішуче сказав Рудий. — Усі його рахунки, всі його перекази. Якщо він пов'язаний з "Карлом" або є ним самим, то ми знайдемо сліди.

Це було нелегке завдання. Романовський був впливовою фігурою, і доступ до його фінансових даних був обмеженим. Але Рудий мав свої методи. Він звернувся до своїх джерел у банківських колах, використовуючи свої зв'язки та вплив.

Коваль, тим часом, продовжував збирати інформацію про Романовського. Він вивчав архівні газети, публікації про його ділову діяльність, звіти про його компанії. Він шукав будь-яку інформацію, яка могла б пов'язати Романовського з кримінальним світом.

Дні минали в напруженій роботі. Рудий і Коваль годинами сиділи над документами, порівнювали цифри, аналізували дані. Це була рутинна, але надзвичайно важлива частина розслідування.

І ось, через кілька днів, їхні зусилля почали приносити плоди. Переглядаючи фінансові звіти Романовського, вони знайшли незвичайні переводи коштів. Це були великі суми, які переводилися на рахунки невідомих осіб, що не мали жодного відношення до його законного бізнесу. Деякі з цих переказів збігалися з часом, коли, за словами "Горбатого", відбувалися великі постачання контрабандного товару.

— Георгій Михайлович, погляньте! — вигукнув Коваль, показуючи на одну з виписок. — Ці переводи… вони занадто великі для звичайних операцій. І ці одержувачі… Я не можу знайти жодної інформації про них.

Рудий пильно вдивився в документ. Його обличчя стало кам'яним.

— "Підставні особи", Степане Івановичу, — промовив він. — Це типова схема для відмивання грошей. І це лише підтверджує наші підозри.

Серед цих переказів вони також виявили кілька платежів, що були зроблені на рахунок, який, як виявилося, належав довірчій особі Задорожного. Це було прямою доказом їхнього зв'язку.

Рудий розумів, що це лише верхівка айсберга. Романовський, маючи таку складну фінансову мережу, був надзвичайно обережним. Він використовував підставні фірми, офшорні рахунки та складні схеми, щоб приховати свої незаконні операції. Але тепер Рудий мав ниточку.