Розділ 8. Пошук Карла

Допит Задорожного, хоч і сповнений страху та ухилянь, остаточно підтвердив підозри Рудого: Софія Коваленко була кур'єром у масштабній контрабандній мережі, а її смерть пов'язана з діяльністю цього жорстокого угруповання. І головним у ній був таємничий «Карл», постать, що вимальовувалася все чіткіше з кожною новою зачіпкою. Тепер завданням номер один для Рудого та його молодого помічника Степана Івановича Коваля було знайти цього небезпечного злочинця.

Рудий, не гаючи часу, вирішив одразу ж звернутися до «Горбатого» вдруге. Інформатор, який вже довів свою корисність, міг надати більш конкретні дані про невловимого «Карла». Цього разу Рудий вирішив зустрітися з ним у тому ж затишному закладі поблизу Житнього ринку, де вони вже бачилися. «Горбатий» був людиною звички, і це було на руку поліції.

Коли Рудий і Коваль прибули до чайної, «Горбатий» уже сидів за своїм звичним столиком. Він попивав чай і розкладав пасьянс, його обличчя було таким же похмурим, як і завжди. Він лише кивнув головою на знак привітання, не перериваючи свого заняття. Рудий сів навпроти, а Коваль, як завжди, поруч, готовий фіксувати кожне слово.

— Доброго дня, Миколо, — розпочав Рудий, кладучи на стіл кілька срібних монет. Цей жест завжди діяв на «Горбатого» безвідмовно. — У мене є ще кілька питань щодо «Карла».

«Горбатий» перестав розкладати карти, його чіпкі очі заблищали, побачивши монети. Він швидко зібрав їх і сховав у кишеню.

— Я слухаю, Георгій Михайлович, — прохрипів він. — Я знав, що ви повернетеся. «Карл» — не той, кого можна просто так відпустити.

— Нам потрібна його адреса, Миколо, або хоча б більш конкретні місця, де він часто буває, — сказав Рудий. — І будь-які деталі, які можуть допомогти його ідентифікувати.

«Горбатий» глибоко зітхнув, ніби зважуючи ризики.

— Адреси він не має постійної, Георгій Михайлович, — відповів він. — Він вміє ховатися. Живе на широку ногу, але ніколи не затримується надовго в одному місці. Але я знаю, де він любить бувати.

Рудий напружився, чекаючи.

— Він часто з'являється у ресторані «Прага» на Володимирській гірці. Там збирається вся київська еліта, багаті купці, чиновники… Він там обговорює свої справи, зустрічається з партнерами. Він робить вигляд, що він просто заможний комерсант. Або ж у «Метрополі», що на Хрещатику. Там теж багатії збираються. Він любить показувати свій достаток, але завжди залишається обережним.

— Отже, він не ховається, — промовив Рудий. — Він живе серед багатіїв.

— Саме так. Він розуміє, що ніхто не шукатиме контрабандиста серед панів, — пояснив «Горбатий». — Крім того, він має свої контакти серед чиновників, яких підкуповує. Тому й такий невловимий.

— А ще якісь місця? — запитав Коваль, його рука вже втомилася записувати.

— Він також часто буває у «Російському клубі» на Хрещатику, — продовжив «Горбатий». — Це такий собі закритий заклад для дуже впливових осіб. Туди потрапити нелегко. Він там грає в карти, заводить нові зв'язки. Це його територія.

— Це складно, — промовив Рудий, його брови зсунулися. — Доступ до таких закладів обмежений.

— А ще, — додав «Горбатий», його очі заблищали від спогадів, — він має пристрасть до театру. Часто відвідує Київську оперу. Особливо на прем'єрах. Він сидить у ложі, ніби якийсь меценат. Він любить мистецтво, і це його слабке місце.

Ця інформація була надзвичайно цінною. Вона дозволяла Рудому вибудувати стратегію пошуку.

— А його зовнішність? Ти можеш додати деталей до того, що вже казав? — запитав Рудий.

— Він високий, кремезний, — повторив «Горбатий». — Волосся темне, майже чорне, з легкою сивиною на скронях. Обличчя має грубі риси, ніби висічене з каменю. Погляд пронизливий, холодний. На лівій руці, на мізинці, носить перстень з великим чорним каменем. Це його талісман, здається. Він ніколи його не знімає. І ще, у нього є старий шрам на правій щоці, від старого бійки, я так думаю. Його майже не видно під вусами, але якщо придивитися, то можна помітити.

Коваль, слухаючи опис, здивувався здатності «Горбатого» запам'ятовувати такі дрібні деталі. Він ретельно фіксував кожну рису, кожен особливий знак.

— Він жорстокий і небезпечний чоловік, — повторив «Горбатий», його голос став серйозним. — Він ні перед чим не зупиниться, щоб захистити свій бізнес. Якщо ви наблизитесь до нього, будьте обережні.

— Ми будемо обережні, Миколо, — відповів Рудий. — Дякую тобі за інформацію. Ти як завжди, дуже допоміг.

Рудий поклав на стіл ще кілька монет, і «Горбатий» з хижою усмішкою сховав їх у кишеню. На цьому їхня зустріч закінчилася.

Пошуки «Карла» розпочалися того ж дня. Рудий і Коваль розділили територію Києва, зосередившись на згаданих «Горбатим» місцях. Це була кропітка і виснажлива робота. Вони відвідували ресторани, клуби, театри, вдаючи з себе звичайних відвідувачів. Вони пильно вдивлялися в обличчя кожного чоловіка, що відповідав опису «Карла», шукаючи перстень з чорним каменем або ледь помітний шрам на щоці.

Коваль, хоч і був молодим, демонстрував свої здібності до запам'ятовування облич та деталей. Він мав фотографічну пам'ять і гострий зір. Він міг запам'ятати найдрібніші риси обличчя, особливості ходи, манери. Це дивувало Рудого, який, попри свій досвід, завжди цінував молодий запал та свіжий погляд.