Розділ 4. Перші зачіпки

Ранок другого дня розслідування почався для Георгія Михайловича Рудого та Степана Івановича Коваля не менш напружено, ніж попередній. Поділ продовжував жити своїм буденним життям, немов і не було тут страшного злочину, що сколихнув його тиху повсякденність. Але для детективів кожен крок, кожен погляд, кожне слово набували нового значення. Сьогодні їх чекав звіт доктора Івана Петровича Гончаренка, судового лікаря, чиї висновки часто були вирішальними у найзаплутаніших справах. Саме в морзі, серед холоду та запаху дезінфекції, Рудий сподівався знайти відповіді на питання, які не давали йому спокою.

Доктор Гончаренко, чоловік років п'ятдесяти п'яти, з акуратно зачесаним сивим волоссям та розумними очима за тонкими окулярами, вже чекав їх. Він стояв біля столу для розтину, його руки були в білих рукавичках, а на обличчі застиг вираз звичної зосередженості. Його педантичність та точність були легендарними у поліцейських колах Києва. Він ніколи не робив поспішних висновків, а кожне його слово було ретельно зваженим.

— Доброго ранку, докторе, — привітався Рудий, входячи до приміщення, де панував запах карболової кислоти. — Які новини?

— Доброго ранку, Георгій Михайлович, — відповів Гончаренко, його голос був спокійним і розміреним, як завжди. — Я вже маю попередні результати експертизи тіла покійної Софії Коваленко.

Коваль, що стояв поруч, уважно слухав, відчуваючи, як стискається його серце від очікування. Кожне слово доктора могло стати ключем до розгадки.

— Отже, основною причиною смерті стала асфіксія, — розпочав Гончаренко, вказуючи на шию тіла, що лежало на столі. — Сліди на шиї вказують на сильне стискання, що призвело до удушення. Це було цілеспрямоване вбивство.

Рудий кивнув. Цей висновок був очікуваним, але все ж моторошним.

— Однак, — продовжив доктор, — на тілі є численні сліди боротьби. Садна на руках, розірваний одяг, сліди від нігтів на шиї, які, очевидно, належали самій жертві, що намагалася захиститися. Вона відчайдушно опиралася своєму нападнику.

— Тобто, вбивство не було раптовим, — промовив Рудий, обмірковуючи слова доктора. — Вона знала, що помирає, і намагалася врятуватися. Це підтверджує наші підозри, що вона бачила свого вбивцю.

— Саме так, Георгій Михайлович, — погодився Гончаренко. — Більше того, я виявив дещо цікаве. На тілі загиблої, а особливо під її нігтями, а також на одязі, я знайшов мікроскопічні волокна невідомого походження. Вони не належать ні Софії, ні її одягу. Ці волокна мають досить специфічний колір – темно-синій, майже чорний, з ледь помітним блиском.

Рудий одразу ж зрозумів важливість цих деталей. Волокна – це прямий доказ контакту. Вони могли вказати на місце, де стався злочин, або, що ще важливіше, на одяг вбивці.

— Чи можна визначити, з якої саме тканини ці волокна? — запитав Рудий, його голос був сповнений надії.

— Я вже провів попередній аналіз, — відповів Гончаренко, його очі заблищали за окулярами. — Це досить тонка, але міцна тканина, схожа на дорогу вовну або сукно, яке використовують для пошиття верхнього одягу. Можливо, це елементи мундира або дорогого пальта. Блиск свідчить про домішки шовку або дуже якісної шерсті.

Коваль уважно слухав висновки лікаря, вражений його точністю та педантичністю. Він відчував, як шматочки головоломки починають складатися. Волокна… Дорогий одяг… Це могло бути пов'язано з тим «заможним чоловіком», про якого говорила Лідія Семенівна.

— Отже, вбивця, ймовірно, носив дорогий одяг, — підсумував Рудий. — Це звужує коло підозрюваних. А чи є ще якісь особливості?

— Так, є ще дещо, — продовжив Гончаренко. — На тілі, окрім слідів боротьби, є незвичайні синці, розташовані на спині та ногах. Вони мають довгасту форму, ніби від удару тупим предметом. Можливо, це сталося під час транспортування тіла або ж під час самої боротьби, коли жертву тягнули по якійсь нерівній поверхні.

Рудий замислився. Довгасті синці… Це може бути пов’язано зі слідами волочіння, які вони помітили на місці злочину.

— Чи могли ці синці утворитися від удару об дерев'яні дошки? — запитав Рудий, згадуючи старі доки на Подолі.

— Цілком можливо, Георгій Михайлович, — погодився Гончаренко. — Це міг бути удар об край дерев'яної балки, або ж про якусь іншу поверхню з виступами. Важливо, що ці синці не є результатом падіння. Вони мають чіткі контури, що вказують на навмисний або ж силовий контакт з предметом.

— А що з кулоном, який ми знайшли у кімнаті загиблої? — запитав Коваль, згадавши срібний кулон з літерою «С». — Він може бути пов'язаний з вбивцею?

— Я його ще не досліджував, — відповів Гончаренко. — Але якщо на ньому є якісь мікроскопічні сліди, я їх знайду. Доставте його мені, будь ласка.

Рудий кивнув Ковалю, щоб той передав кулон доктору. Ця маленька, але цінна річ, тепер набувала ще більшого значення.

— Дякую вам, докторе, — сказав Рудий. — Ваші висновки дуже цінні.

Залишивши морг, Рудий і Коваль деякий час йшли мовчки. Інформація, отримана від Гончаренка, була надзвичайно важливою. Вона підтверджувала їхні підозри і надавала нові напрямки для розслідування.

— Отже, Степане Івановичу, — промовив Рудий, нарешті, перериваючи тишу. — Ми маємо волокна від дорогого одягу, синці, що вказують на волочіння, і розуміння того, що вбивця бачив свою жертву.