49

​У вітальні схевенінгенської вілли панувала напівтемрява, розбавлена лише блідо-блакитним свіченням трьох моніторів та сизим туманом, що повз із боку Північного моря за панорамним вікном. Жодної стрілянини не було. Після божевільного заїзду Лотарінгією ця тиша здавалася неприродною, майже хворобливою. Чути було лише, як на другому поверсі тихо, монотонно гуде апарат штучної вентиляції та очищення повітря, вмонтований у стіну швейцарської резиденції.

​Ніка спала на широкому шкіряному дивані, загорнута у вовняний плед. Її дихання було рівним, але пальці навіть уві сні міцно тримали зелений блокнот — єдину річ, що пов’язувала її з минулим, спокійним життям до того, як її батько став мішенню для транснаціонального синдикату.

​Софія сиділа за довгим дубовим столом, обхопивши голову руками. Її очі виїдав сухий біль від тривалого безсоння. На екрані її інженерного планшета розгорталася справжня катастрофа, яку неможливо було зупинити кулями чи маневрами на дорозі.

​— Артеме, подивись на цей каскад, — її голос звучав глухо, майже пошепки, щоб не розбудити дитину. Вона вказала пальцем на правий монітор, де мільярди цифрових зв’язків «Серця Міста» стрімко забарвлювалися в сірий, мертвий колір. — Це не просто згасання системи. Це спрямована деструктуризація. Коли Фогель у Вердені ввів свій код «Курфюрст-1994», він не просто віддав нам архіви. Він активував прихований протокол нівелювання, який мій батько заклав як останній запобіжник.

​Артем Волков підійшов ближче, обережно спираючись на край столу. Його ліве плече, зафіксоване тугою пов’язкою, безперервно нило, але він ігнорував цей біль, повністю занурений в аналіз ситуації. Одягнувши окуляри в тонкій оправі, він уважно вчитувався в юридичні назви компаній та офшорних фондів, які зараз лавиною вилітали з бази даних.

​— Поясни мені як математик, Софі, — тихо попросив він, м’яко кладучи долоню на її напружене плече. — Що саме зараз відбувається з грошима «Астреї»?

​— Батько вважав, що якщо система потрапить до рук спецслужб — неважливо, Штазі, ЦРУ чи Європолу — вона має самоліквідуватися, щоб не стати зброєю, — Софія підвела на нього втомлені, але гарячкові очі. — Прямо зараз алгоритм «Табула раса» перераховує мільярдні активи Фогеля на тисячі випадкових, закинутих рахунків по всьому світу. Дрібними траншами — по п’ять, десять, двадцять євро. Сплячі капітали, які фінансували приватні військові компанії та купували політиків у Брюсселі, просто розчиняються в глобальній фінансовій ноосфері. Залишилося рівно тридцять дві години.

​— Якщо вони розчиняться, ми втратимо головний доказ, — Артем вирівнявся, і його обличчя знову набуло того жорсткого, безжального виразу, який добре знали його опоненти в судах. — Суд у Гаазі не приймає абстрактні математичні теорії, Софі. Міжнародному кримінальному суду потрібні чіткі, зафіксовані транзакції. Нам потрібні номери рахунків, імена бенефіціарів та підписи європейських чиновників, які брали гроші від Фогеля. Якщо алгоритм випалить ці дані, Фогель вийде з паризької в’язниці через два дні абсолютно чистим. Юридично він буде просто старим, якого обмовила група українських біженців.

​У кімнату беззвучно зайшов Максим. На ньому не було бронежилета чи зброї — лише простий чорний худі. На його обличчі, покритому глибокими тінями від утоми, читалася холодна, аналітична зосередженість.

​— Зовнішній периметр чистий, Волков, — сказав Максим, сідаючи в крісло навпроти і відкриваючи свій ноутбук, підключений до шифрованого каналу зв’язку з Брюсселем. — Але у нас інша проблема. Юридична. Твої колишні колеги з Міжнародної асоціації адвокатів щоправда почали діяти на випередження. П’ять хвилин тому Міністерство юстиції Франції офіційно засекретило справу Фогеля під грифом «Національна безпека».

​Артем різко повернувся до Максима.його брови зсунулися до перенісся.

— На якій підставі? Вони не мають права ховати справу такого масштабу!

​— Підстава ідеальна, адвокате, — Максим гірко посміхнувся. — Вони заявили, що архіви Фогеля містять списки діючих агентів французької контррозвідки в Східній Європі. Будь-який публічний доступ до цих файлів тепер заблоковано. Якщо ти завтра вранці прийдеш до Палацу миру в Гаазі і спробуєш зареєструвати позов від імені Софії, канцелярія суду просто відхилить його, оскільки Франція та Німеччина накладуть дипломатичне вето на використання цих матеріалів. Нас обкладають прапорцями, Артеме. Нас не вбивають кулями — нас знищують параграфами.

​Кароліна, яка до цього стояла біля вікна, спостерігаючи за туманним морем, повільно повернулася до кімнати. На її обличчі з’явилася хижа, небезпечна посмішка.

​— Тож ми знову повертаємося до мого плану? — тихо запитала вона, дивлячись на Артема. — Якщо закон не працює, якщо вони міняють правила під час гри, чому ми маємо грати за їхніми правилами? У мене є адреса паризького безпечного будинку, де тримають Фогеля до суду. Максим і я можемо зайти туди за три години.

​— Ні, Ліно, — Артем заперечливо похитав головю, і в його голосі спалахнув такий залізний, фанатичний судовий авторитет, що дівчина мимоволі замовкла. — Якщо ми підемо цим шляхом, ми станемо звичайними ліквідаторами. Такими ж, як люди Вейна чи Фогеля. Ми програємо в ту саму секунду, коли перша куля вилетить із твого ствола. Наш єдиний шанс — змусити їхню власну систему працювати проти них.

​Він підійшов до Софії, нахилився над її планшетом і вказав на центральний вузол схеми Гаазького інституту глобального права.

​— Фогель і його куратори в Парижі думають, що вони заблокували національні суди. Але вони не врахували автономний статус Гаазького інституту. Софі, якщо ми завтра вранці зайдемо до центрального комутатора мережі SURFnet і введемо твій біометричний маркер, ми зможемо зупинити знищення даних?