48

Гаага зустріла їх о третій годині ночі похмурим, майже відчутним на дотик саваном із прибережного туману Північного моря. Пронизливий, солоний вітер заповзав під комір пальта, змушуючи здригатися від сирості. Замість того, щоб рухатися до освітленого неоном і заставленого камерами урядового центру, де височіли Палац миру та шпилі Міжнародного кримінального суду, броньований «Мерседес» звернув ліворуч — у бік Схевенінгена.

Цей приморський район Гааги славився своїми широкими піщаними дюнами, вишуканими променадами та закритими дипломатичними кварталами, де за високими парканами ховалися приватні резиденції іноземних місій. Саме тут, на одній із глухих вілл, що офіційно належала швейцарському торговому представництву, Артем Волков облаштував тимчасову штаб-квартиру.

Щойно важкі автоматичні ворота зачинилися за мінівеном, відрізавши їх від порожньої нічної вулиці, Максим першим вистрибнув на вологий гравій подвір'я. Його рухи були швидкими, точними й абсолютно беззвучними. За ним вийшла Кароліна, тримаючи руку на тактичному ремені своєї гвинтівки.

— Волков, бери Софію з малою і швидко всередину, — коротко кинув Максим, оглядаючи темні вікна сусідніх вілл крізь приціл нічного бачення. — Ми з Ліно зачистимо периметр і виставимо глушилки частот. Довіряти швейцарським дипломатичним замкам у цій ситуації — це підписати собі вирок.

Артем обережно взяв на руки сонну Ніку, яка навіть не поворухнулася, лише сильніше втиснула свій кирпатий ніс у комір його темно-сірого пальта. Лівою рукою він міцно обхопив Софію за талію, відчуваючи, як її тіло дрібно тремтить чи то від нічного холоду, чи то від залишкового адреналіну після верденського прориву.

Всередині вілла зустріла їх стерильною, готельною прохолодою. Жодних зайвих меблів, лише довгий стіл із темного дуба у вітальні, кілька шкіряних крісел та панорамне вікно, що виходило на глуху стіну паркану та темні силуети прибережних дюн.

Артем обережно поклав Ніку на широкий диван у кутку кімнати, вкрив її швейцарським пледом і на секунду затримав руку на її золотавому волоссі. У цей момент його суворе, виснажене обличчя адвоката пом'якшало.

— Вона сильніша, ніж ми думаємо, — тихо промовила Софія, підходячи ззаду і кладучи долоні йому на плечі. Вона відчула, якими твердими, наче кам'яні плити, були його м'язи під сукном пальта. — Але ми на межі, Артеме. Мій мозок відмовляється вірити, що Фогеля випустять. Після всього компромату, який ми злили Європолу...

— Система захищає сама себе, сонечко, — Артем повільно розвернувся до неї, знімаючи окуляри для читання і втомлено потираючи очі, під якими залягли глибокі темні кола від хронічного недосипу. — Для європейських еліт Фогель — це не просто злочинець. Він — архітектор їхнього благополуччя. Якщо він заговорить у звичайному суді Франції, акції провідних корпорацій обваляться за годину, а кілька урядів підуть у відставку. Тому його триматимуть у VIP-камері під приводом «податкової перевірки», доки його юристи не знищать наші докази.

Він підійшов до дубового столу, відкрив свій ноутбук та під'єднав до нього зашифрований супутниковий модем. На екрані миттєво з'явилася складна тривимірна схема Гаазького інституту глобального права — великої модернової будівлі зі скла та бетону, розташованої всього в трьох кілометрах від їхнього сховища.

— Дивись сюди, Софі, — Артем вказав на підвальний рівень будівлі, підсвічений жовтим маркером. — Саме тут розташований центральний комутатор академічної мережі SURFnet. Квантовий вузол твого батька інтегрований у систему зберігання даних Інституту. Оскільки це міжнародна наукова установа, вона має статус екстратериторіальності. Французькі чи німецькі спецслужби не можуть просто прийти туди з обшуком без санкції ООН. Це наш єдиний шанс.

Софія сіла поруч, її пальці гарячково забігали по клавіатурі планшета, синхронізуючи інженерні коди з картами Артема. — Вузол активний, але він працює в режимі автономного згасання. Батько заклав туди логічну бомбу з часовим механізмом. Якщо я не підключуся до головного термінала фізично і не пройду трирівневу біометрію, через тридцять шість годин алгоритм «Табула раса» повністю випалить усі сплячі рахунки «Астреї». Гроші просто розчиняться в цифровій ноосфері.

У цей момент двері вітальні різко відчинилися. У кімнату швидким, беззвучним кроком зайшла Кароліна. Її обличчя було напруженим, а в руці вона стискала тактичний планшет, на якому миготіли червоні точки камер зовнішнього спостереження міської мережі Схевенінгена.

— У нас гості, Волков, — холодно промовила вона, гасячи світло у вітальні одним рухом вимикача. Кімнату миттєво затопило сизе нічне світло туману, що пробивалося крізь панорамне вікно. — Два чорні мінівени без номерів зайшли в наш квадрат п'ять хвилин тому. Вони вимкнули фари і зараз перекрили обидва виїзди з нашої вулиці на прибережне шосе.

Артем миттєво опинився біля дивана, закриваючи Ніку своїм тілом. Його рука звично лягла на рукоятку «глока». — Люди Фогеля? Але як вони нас вирахували? Модем працює через закритий швейцарський проксі-канал!

— Справа не в модемі, адвокате, — у кімнату зайшов Максим, тримаючи в руках розібрану панель від швейцарського «Мерседеса», на якому вони приїхали. У його пальцях була затиснута маленька, розміром з монету, плата з блідо-зеленим світлодіодом. — Це пасивний радіомаяк RFID військового зразка. Його вмонтували в обшивку паливного бака ще у Вердені, коли французький спецназ RAID оточував бункер. Сплячі агенти Фогеля всередині французької поліції вели нас від самого кордону.