43

Важкий позашляховик розсікав стіну французької зливи, пробираючись другорядними лісовими трасами в бік Понтарльє. Двірники скажено лупили по лобовому склу. У салоні панувала важка, майже фізично відчутна тиша, яку порушував лише низький гул потужного дизельного двигуна та тихе, мірне дихання Ніки, яка спала на задньому сидінні, загорнута в плед.

Максим зосереджено вів машину, вдивляючись у темряву ночі. Кароліна на пасажирському сидінні поруч із ним час від часу перевіряла планшет, моніторячи закриті частоти поліцейських рацій Франції.

А ззаду відбувалася інша війна. Німа. Між двома людьми, які щойно вийшли з одного бою і стрімко летіли в наступний.

Софія сиділа, відвернувшись до вікна, і дивилася на розмиті вогні поодиноких заправок. Її пальці дрібно тремтіли на колінах. Інформація про те, що Віктор Бережний продавав її дитячі розрахунки Генріху Фогелю під виглядом «олімпіадних задач», випалила всередині неї останні ілюзії. Її дитинство було бізнес-планом. Її геніальність — товаром.

Артем сидів поруч. Його ліве плече сіпалося від болю при кожному різкому поштовху машини — рана після Житомира знову нагадувала про себе під дією сирості й стресу. Він повільно простягнув свою праву долоню, намагаючись обережно накрити її затиснуті пальці.

— Не чіпай мене, Волков, — тихо, але так гостро, що повітря в салоні наче зазвеніло, кинула Софія. Вона навіть не повернула голови.

Артем не прибрав руки. Навпаки, його пальці наполегливо і міцно стиснули її холодну долоню.

— Сонечко, подивися на мене, — його голос був м'яким, але в ньому проступала та сама залізна адвокатська нота, яку вона так добре пам'ятала. — Я знаю, що ти зараз відчуваєш. Дізнатися, що батько...

— Ти нічого не знаєш! — Софія різко висмикнула руку й нарешті повернулася до нього.

В її великих очах, зазвичай таких спокійних і аналітичних, зараз палахкотіла чиста, некерована лють. Це не була математика. Це була жива, ображена до глибини душі жінка.

Максим у дзеркалі заднього виду ледь помітно повів бровою, а Кароліна навіть не повернулася, демонструючи абсолютний тактичний нейтралітет.

— Ти нічого не знаєш про те, як це — бути функцією, Артеме! — прошепотіла вона, задихаючись від емоцій, щоб не розбудити Ніку. — Мій батько бачив у мені набір цифр. Олівер Вейн бачив у мені біометричний ключ. А тепер з'являється цей Фогель, який, виявляється, купував мої мізки, коли я ще в ляльки бавилася! І знаєш, що найгірше? Найгірше те, що ти знову поводишся точно так само!

Артем насупився, його обличчя в напівтемряві салону миттєво зблідло.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти знову вибудував стратегію, де я — головна наживка! — Софія подалася вперед, дивлячись йому прямо в обличчя, ігноруючи його захисну маску. — Ти розписав цей «Верденський маршрут». Ти вирішив, що ми їдемо в бункер. Ти знову все прорахував за моєю спиною, Волков! Шість місяців у Берні ти грав роль лагідного, закоханого чоловіка, називав мене милою і коханою, варив каву... А щойно з'явився перший сигнал тривоги — ти миттєво перетворився на того самого холодного маніпулятора з СІЗО! Ти знову використовуєш мене як фігуру в своїй шаховій партії з Фогелем!

Це був удар під дих. Артем мовчав кілька секунд, і Софія бачила, як на його щелепі випнулися жовна. Його сірі очі, які останні місяці світилися виключно ніжністю, раптом звузилися, стаючи крижаними й гострими, як у залі суду.

— Ти хочеш поговорити про маніпуляції, Бережна? — його голос упав до небезпечного, ледь чутного шепоту, від якого по шкірі йшли сироти. Він подався назустріч, так що між їхніми обличчями залишилося кілька сантиметрів. — Ти хочеш звинуватити мене в тому, що я намагаюся зберегти твою шкуру? Добре. Давай знімемо маски.

Він схопив її за зап'ястя — не боляче, але так міцно, що вона не могла поворухнутися.

— Так, я прорахував цей маршрут. Так, я везу тебе до Вердена. І знаєш чому? Бо якщо ми не приїдемо туди самі, люди Фогеля спалять нашу бернську квартиру разом із твоєю донькою! Я не граю тобою, Софі. Я вигризаю для нас єдиний шанс на життя. Мій брат Макс пів року вчився заново ходити після того, що з ним зробила система твого батька! Моя сестра Кароліна досі здригається від кожного шороху! А я... я шість місяців заново вчився дихати поруч із тобою. Думаєш, мені подобається знову лізти в це гівно? Думаєш, я мріяв знову брати в руки зброю?

Він різко відпустив її руку і відкинувся на сидіння, важко дихаючи. Його поранений бік явно горів вогнем, але він уперто ігнорував біль.

— Я кохаю тебе, Софія. До безумства, до бісового крику в легенях. І саме тому я стану для тебе будь-ким — адвокатом, катом, щитом чи наживкою — аби тільки в кінці цього рівняння ти і Ніка залишилися живими. Якщо ти вважаєш це маніпуляцією... що ж, подавай на мене в суд. Але спочатку ми знищимо Фогеля.

Софія дивилася на нього, і її гнів раптом натрапив на таку стіну первісної, чоловічої відданості, що всі її логічні аргументи просто розсипалися. Вона побачила його справжнього — втомленого, змученого болем, але готового розірвати весь світ заради неї.

Вона повільно опустила голову. Весь цей час вона боялася, що його ніжність у Берні була несправжньою. А тепер зрозуміла: його лють зараз — це і є найвища форма його любові.

— Артеме... — тихо промовила вона.