41

Женева зустріла їх холодним, косим дощем, який розмивав вогні набережної Монблан. Величезне озеро здавалося шматком свинцю, що розтікся між горами, а знаменитий фонтан Же-До був вимкнений через штормове попередження. Місто, яке вважалося світовою столицею дипломатії, зараз виглядало як закритий військовий об'єкт.

Чорний броньований «Бентлі» Олівера Вейна безшумно котився вулицями престижного району закритих банківських вілл. На задньому сидінні панувала абсолютна тиша. Софія сиділа, міцно притиснувши до себе рюкзак із речами Ніки — саму дівчинку вони ще вночі залишили під надійною охороною Кароліни, яка терміново вилетіла з Канади під іншим ім’ям, щойно дізналася про загрозу. Це була єдина умова, яку Артем виставив Вейну: «Ніка залишається поза грою, або Софія відрубає собі пальці прямо на вашому тротуарі». Вейн погодився. Йому потрібен був живий і неушкоджений маркер.

Артем сидів поруч, тримаючи Софію за руку. Його пальці були теплими і дивно спокійними. За останні двадцять чотири години він не спав ні хвилини: зашифровані нотаріальні пакети вже пішли до Федеральної ради Швейцарії та Департаменту юстиції США. Юридичний капкан був зведений. Залишалося лише засунути в нього руку й дозволити йому закритися.

Машина завернула у підземний паркінг капітальної бетонної будівлі без жодної вивіски. Це і був приватний дата-центр «Вейн Інтернешнл».

Коли важкі герметичні двері ліфта відчинилися на мінус третьому поверсі, Софію обдало хвилею стерильного, штучно охолодженого повітря та рівним, низьким гулом тисяч серверних плат. Це був монумент сучасному цифровому світу — кілометри залізних шаф, що підсвічувалися холодним синім вогнем.

У центрі зали, за прозорим броньованим склом операторської, на них уже чекав Олівер Вейн. На ньому був той самий бездоганний костюм, а в руках він тримав тонку порцелянову чашку з чаєм.

— Пунктуальність — риса справжніх професіоналів, — м'яко промовив Вейн, коли вони зайшли до скляного куба. Охоронці з автоматами миттєво заблокували вихід за їхніми спинами. — Вітаю у серці нової фінансової архітектури світу, Софіє. Ваш батько пишався б цим масштабом.

Софія підійшла до центрального терміналу. На великому моніторі світилося тривимірне ядро «Серця Міста», але воно було заблоковане. По центру екрана пульсував червоний квадрат із написом: «Очікування біометричної авторизації першої лінії».

— До закриття торгів на Лондонській біржі залишилося сорок хвилин, — Вейн поставив чашку на стіл і кивнув на скляну панель сканера поруч із монітором. — Один ваш дотик, Софіє — і алгоритм Бережного почне м’яко коригувати курси валют. Ми заробимо мільярди на падінні фунта, а ви... ви отримаєте повну свободу. І нове життя для вашої доньки. Назавжди.

Софія поглянула на Артема. Адвокат ледь помітно, майже невидимо для стороннього ока, кивнув. Нотаріальне застереження було активоване швейцарськими серверами рівно п'ять хвилин тому. Юридично пастка вже працювала.

— Спочатку контракт, Вейн, — Артем зробив крок вперед, закладаючи руки за спину і знову вмикаючи свій фірмовий, залізобетонний тон голосу. — Письмове підтвердження від вашого трасту про повну відсутність претензій до Софії Бережної та передачу їй прав на цей дата-центр як компенсацію за використання патенту.

Вейн тонко, зневажливо посміхнувся. — Ви все ще граєте в юриспруденцію, Волков? Ну що ж. Якщо це заспокоїть ваші нерви перед фіналом...

Вейн підписав електронний документ на своєму планшеті та повернув екран до Артема. — Контракт підписано. Тепер ваша черга, дорогая Софіє. Світ чекає на ваші цифри.

Софія повільно піднесла праву руку до скляної панелі сканера. Серце билося рівно. Вона більше не була тією заляканою дівчиною з камери СІЗО. Вона була Бережною — єдиною людиною, яка могла приборкати це цифрове чудовисько.

Коли її долоня торкнулася холодного скла, зелений промінь лазера швидко пройшовся по шкірі, зчитуючи папілярні візерунки та капілярну сітку.

Монітори навколо них миттєво спалахнули яскраво-білим світлом. Гудіння серверів у залі переросло у високий, свистячий звук. Червоний квадрат зник, і на його місці розгорнулися мільярди рядків коду, що почали стрімко завантажуватися в міжнародну мережу міжбанківських переказів SWIFT.

— Прекрасно... — прошепотів Вейн, і в його прозорих блакитних очах вперше з'явився фанатичний блиск. — Воно працює. Лондон почав падати. Франкфурт фіксує аномальну активність.

— Так, воно працює, — спокійно підтвердив Артем, дістаючи з кишені пальта свій власний телефон і кладучи його на стіл перед Вейном. — Але є одна маленька проблема, сер Олівер. Ви щойно запустили не комерційну фінансову програму.

Вейн насупився, переводячи погляд з монітора на Артема. — Що ви верзете, Волков?

— Десять хвилин тому Департамент юстиції Швейцарії та Спеціальний комітет з кібербезпеки отримали офіційну ноту, — Артем склав руки на грудях, і на його обличчі з'явилася та сама хижа, переможна посмішка, яку Софія так любила. — Цей алгоритм офіційно зареєстрований Софією Бережною як кіберзброя масового ураження, яка була... незаконно захоплена і активована вами. А оскільки ви щойно підписали контракт про те, що цей дата-центр належить вам і запуск здійснено з вашого приватного сервера... де-юре ви зараз здійснюєте міжнародний акт фінансового тероризму.

Вейн на мить завмер, наче його вдарило струмом. Порцелянова чашка в його руці дрібно затремтіла. — Ти блефуєш, паскудний юристе... Охорона! Приберіть його!