40

Квартира під мансардою, яка ще дві години тому здавалася Софії найнадійнішим притулком у світі, тепер нагадувала клітку з прозорими стінами. Ніка спала в маленькій спальні — після парку Артем напоїв її теплим молоком і довго, терпляче читав казку, поки дівчинка нарешті не заплющила очі. Його голос при цьому залишався дивно спокійним, але Софія бачила, як напружена кожна жила на його шиї.

Тепер вони стояли на кухні. Світло було вимкнене, лише слабке сяйво бернських ліхтарів пробивалося крізь косе мансардне вікно, малюючи на підлозі довгі тіні.

Артем спирався на кухонний стіл, затиснувши між пальцями непалену цигарку — звичка, яка поверталася до нього лише в хвилини смертельної небезпеки. Його погляд був спрямований у підлогу.

— Олівер Вейн — це не Андрій, і навіть не твій батько, Софі, — тихо, майже беззвучно заговорив він. — Андрій діяв на емоціях, Віктор був одержимий своєю математичною ідеєю фікс. Вейн — це чистий, рафінований капітал. Він купує уряди, фінансує локальні конфлікти для коливання акцій і розглядає людей виключно як ресурс. Якщо він каже, що знищить Макса і Кароліну в Канаді — він це зробить одним телефонним дзвінком.

Софія підійшла до нього впритул. Вона не відчувала паніки — страх зник, поступившись місцем знайомому, холодному розрахунку. Вона м'яко забрала цигарку з його пальців і викинула її в смітник, а натомість накрила його долоні своїми.

— Мила, ти не повинна йти в те депо в Женеві, — Артем раптом перехопив її руки, і його зазвичай залізний голос здригнувся. — Я знайду спосіб. Я вивезу вас із Нікою. Є закриті республіки, є фальшиві місії ООН...

— Куди, Артеме? — Софія дивилася прямо в його сірі очі, в яких зараз металася поранена тварина. — Скільки ми будемо бігати? Рік? Два? Поки Ніка не виросте в підвалах, міняючи паспорти кожні три місяці? Мій батько залишив це рівняння для мене. Він знав, що я не дозволю його системі жити, але він також знав, що Вейн прийде за мною. Це був його останній хід — змусити мене закінчити те, що не встиг він.

Вона вивільнила одну руку й обережно провела пальцями по його щоці, торкаючись блідого шраму під коміром.

— Ти шість місяців називав мене сонечком і коханою, Волков. Ти щодня доводив мені, що я можу бути слабкою. Але зараз мені потрібно, щоб ти згадав, хто ти такий. Мені потрібен той холодний, безжальний адвокат, який витяг мене з камери СІЗО. Мені потрібен твій мозок, Артеме. Бо самі лише мої цифри проти Вейна не спрацюють. Нам потрібна юридична пастка.

Артем замерз на кілька секунд. Його дихання зупинилося, а потім він глибоко, судомно вдихнув. Щось у його погляді змінилося — наче всередині клацнув важкий замок. Сентиментальний закоханий чоловік відступив, і на його місце повернувся кращий кримінальний аналітик Східної Європи.

— Юридична пастка, кажеш? — на його губах з'явилася ледь помітна, тонка й хижа посмішка. Він перехопив її руку й міцно притиснув до своїх губ. — Добре, кохана. Якщо вони хочуть зіграти за правилами Віктора Бережного, ми змусимо їх грати за міжнародним морським правом і кодексом Швейцарської Конфедерації.

Він підійшов до свого ноутбука, який лежав на підвіконні, і швидко відкрив декілька зашифрованих вікон.

— Вейн правий: у Женеві знаходиться головний дата-центр, де крутиться дзеркало ядра «Серця Міста». Це приватний суверенний сервер, закритий дипломатичним імунітетом однієї з офшорних зон. Туди не може зайти ні поліція, ні Інтерпол. Але є одна деталь, яку Вейн не врахував.

Артем повернув екран до Софії. На дисплеї світилися коди банківських транзакцій «Астреї», які він копіював упродовж років.

— Твій батько фінансувався через структури Вейна, але юридично всі патенти на алгоритм були оформлені на підставну компанію в Цюриху, власником якої... є ти, Софіє. Твоє справжнє ім'я досі стоїть у реєстрах як єдиного бенефіціара інтелектуальної власності.

— Що це означає? — Софія насупилася, вдивляючись у юридичні формулювання німецькою мовою.

— Це означає, що якщо ти введеш свій біометричний ключ і запустиш систему для Вейна, ти де-юре станеш міжнародним фінансовим терористом. Вейн залишиться чистим інвестором, а тебе заарештують протягом години після обвалу біржі. Це його план — використати твій маркер і зробити тебе цапом-відбувайлом.

— Тоді який наш хід?

Артем нахилився ближче, і в його очах спалахнув той самий вбивчий азарт, який Софія бачила під час дуелі в ангарі.

— Ми не будемо видаляти алгоритм. Ми змінимо його статус. Перед тим, як твій палець торкнеться біометричного сканера в Женеві, я відправлю офіційне нотаріальне застереження до Федеральної ради Швейцарії та Департаменту юстиції США. Ми оголосимо алгоритм «Серця Міста» зброєю масового фінансового ураження, яка належить... Оліверу Вейну.

Софія миттєво зрозуміла задум. — Якщо я введу ключ після цього...

— Якщо ти введеш ключ, система активується, але юридично це буде вважатися не запуском комерційного продукту, а активацією нелегальної кіберзброї на території Швейцарії. І відповідальність за це автоматично ляже на того, хто орендує дата-центр. На Олівера Вейна. У ту саму секунду, коли біржа почне падати, швейцарський спецназ виб'є двері його офісу в Лондоні та Женеві. Його активи будуть заморожені по всьому світу в рамках боротьби з тероризмом.

Софія дивилася на нього з неприхованим захопленням. Вона знову бачила перед собою людину, яка могла перетворити закон на смертоносну зброю.