36

Підвал «Білої Вежі» зустрів їх важким гулом резервних генераторів та запахом гарячого заліза. Червоне світло пожежної тривоги тут, під землею, здавалося ще більш злісним. Бетонні стіни вібрували — на верхніх поверхах уже почали вибухати серверні плати, і цей гуркіт доносився сюди, наче відлуння підземного землетрусу.

Софія майже повністю несла Артема на собі. Його бронежилет був липким, пальці Софії ковзали по його мокрій сорочці, а кожен його крок супроводжувався глухим, стриманим стогоном. Але він стискав зуби і йшов, намагаючись не перетворюватися на суцільний баласт.

Попереду Кароліна практично тягнула Максима. Брат Артема був настільки виснажений роками нейростимуляції, що його ноги ледь пересувалися.

— Ще трохи, — важко дихаючи, кинула через плече Кароліна. — За генераторною є шлюз для скидання технічної води. Він виходить у яр за межами периметра. Там нас ніхто не чекатиме.

— Якщо ми туди дойдемо, — прохрипів Артем. Він на мить зупинився, притиснувшись спиною до гарячого металевого корпусу дизель-генератора. Його обличчя було сірим, на лобі виступив холодний піт. Він подивився на Софію, і в його очах була дивна суміш болю і полегшення. — Софі... якщо я не встигну... ключ, який ти використала... він відкриває не просто банк. Там... там твоє нове життя. Папери на нове ім'я для тебе і Ніки. Я приготував їх ще до того, як...

— Замовкни, адвокате, — Софія різко перебила його, сильніше перехоплюючи його за талію. Навіть зараз, коли все навколо руйнувалося, згадка про Ніку змусила її серце стиснутися від люті та ніжності. — Ти не помреш тут. Ти вийдеш і розкажеш мені все. Від першого до останнього слова. Ти підписав контракт із моїм батьком, знаючи, хто він?

Артем важко вдихнув, його груди здригнулися. — Я дізнався, що Віктор живий, за місяць до того, як прийшов до тебе. Він шантажував мене Максимом. Пообіцяв, що віддасть мені брата, якщо я знайду останній фрагмент твоїх математичних розрахунків. Я думав... думав, що зможу переграти його на його ж полі. Прости...

— Я подумаю про це, коли ми будемо в безпеці, — відрізала Софія, хоча всередині в неї все перевернулося. Він зраджував її не заради грошей чи Фонду — він рятував брата. Так само, як вона колись намагалася врятувати пам'ять про батька.

— Як зворушливо, — пролунав спокійний, майже механічний голос з темряви за головним генератором.

Всі четверо завмерли. З тіні великих залізних труб вийшов Віктор Бережний. У його руці не було зброї. Але в нього був невеликий пульт із єдиною цифровою панеллю. На його обличчі не було ні паніки від того, що його лабораторія злітає в повітря, ні батьківського розпачу. Тільки холодний інтерес вченого.

— Ти знову помилилася в розрахунках, Софі, — сказав Віктор, дивлячись на доньку. — Ти думала, що розімкнула ланцюг, але ти лише прискорила процес. Цей об'єкт не просто знищується. Я запускаю повне стирання біометричних даних усіх, хто тут знаходиться. Ви не вийдете з цього підвалу.

Кароліна миттєво підняла револьвер, цілячись у батька. — Відкрий шлюз, тату. Твій проект мертвий. Подивися на Максима — ти перетворив його на овоч! Подивися на Артема! Ти знищив усе, до чого торкнувся!

Віктор навіть не глянув на Кароліну. Його погляд був прикутий лише до Софії. — Вона стрілятиме, Софі. Твоя «тіньова» сестра. Але якщо вона натисне на гачок, мій палець відпустить цю кнопку. І тиск у генераторах зросте до критичного за дві секунди. Ми всі станемо просто статистикою. Дай мені ключ на твоїй шиї. Це останній шанс зберегти код «Серця Міста» у твоїй голові. Ми можемо почати спочатку. В іншому місці. Разом.

Софія зробила крок вперед, випускаючи Артема, який безсило обіперся об стіну. Вона дивилася на чоловіка, якого колись вважала ідеалом, своїм учителем і найкращим батьком у світі. Тепер вона бачила лише порожнечу, загорнуту в математичні формули.

— Знаєш, тату... — тихо сказала вона, і її голос більше не тремтів. — Ти завжди казав, що математика — це мова Бога. Але ти забув одну просту аксіому. На нуль ділити не можна. А ти перетворив на нуль усе людське в собі.

Вона не дивилася на пульт у його руці. Вона дивилася на масивний важіль аварійного скидання палива, який знаходився прямо за спиною її батька.

— Кароліно, — не обертаючись, промовила Софія. — Пам'ятаєш, що я казала про закон термодинаміки?

Кароліна миттєво зрозуміла задум. Вона вистрілила не в батька. Вона вистрілила в залізний кабель, що тримав важіль.

Кабель лопнув із жахливим свистом. Величезна металева конструкція аварійного скидання рухнула прямо на Віктора Бережного, притискаючи його до підлоги та вибиваючи пульт із його рук. Пульт відлетів у бік і впав у калюжу з мастилом, миттєво закоротивши.

— Йдемо! — закричала Софія, підхоплюючи Артема.

Кароліна з Максимом уже штовхали важкі залізні двері шлюзу. Позаду них Віктор щось кричав, але його голос потонув у ревінні генератора, який почав розлітатися на шматки від перегріву.

Шлюз піддався. Потік холодної технічної води вирвав їх назовні, викидаючи на мокру траву глибокого лісового яру. За їхніми спинами «Біла Вежа» здригнулася від серії потужних підземних вибухів, і бетонна будівля почала повільно просідати всередину себе, ховаючи під уламками всі таємниці «Астреї».

Вони лежали на землі, важко хапаючи ротом нічне повітря, під загравою нової пожежі. Вони вижили. Але рівняння їхніх життів тільки починало шукати нові змінні.