35

Сирени вили низько, надривно, заповнюючи стерильні коридори «Білої Вежі» тривожним ритмом. Червоне аварійне світло пульсувало на стінах, перетворюючи білий пластик на криваві смуги. Софія бігла вперед, орієнтуючись на схему, яка миготіла на екрані її телефона. Її пальці все ще пахли іржею та порохом з ангара, але розум працював як годинниковий механізм.

​Позаду, в залі управління, пролунав глухий постріл — Кароліна виконала свою обіцянку розбити сервери, але Софія навіть не обернулася. Зараз кожна секунда була дорівнювала одиниці людського життя.

​Двері медичного блоку піддалися з другої спроби. Софія з силою штовхнула їх плечем і залетіла всередину.

​Тут панував напівморок. Дві масивні скляні капсули, схожі на барокамери, світилися зсередини блідо-зеленим світлом. До голів чоловіків тягнулися десятки тонких дротів, які датчиками впивалися в шкіру на скронях.

​Максим — брат Артема — виглядав як тінь. Шкіра обтягувала вилиці, очі глибоко запали. Поруч із ним, у сусідній капсулі, лежав Артем. Його сорочка все ще була просякнута темною, запеченою кров'ю від кулі «Астреї», а дихання було настільки слабким, що пластикова маска на його обличчі ледь запітнівала.

​— Артеме... — Софія підбігла до його камери, притискаючи долоні до товстого скла.

​На моніторі над його головою криві лінії нейронної активності зашкалювали, перетворюючись на суцільний хаотичний шум. Система Віктора Бережного висмоктувала з його мозку останні ресурси.

​Софія гарячково оглянула панель управління під монітором. Там був складний інтерфейс, але поруч із гніздом доступу світилася невелика замкова щілина. Вона миттєво зірвала з шиї ланцюжок із ключем, який дав їй Артем, і вставила його в гніздо.

​Ключ увійшов ідеально. Вона повернула його праворуч до клацання.

​«Біометричний збіг підтверджено. Процес десинхронізації активовано», — механічний голос комп’ютера пролунав майже лагідно на тлі виючих сирен.

​Скляні кришки обох капсул із шипінням рушили вгору. Зелене світло згасло.

​Софія кинулася до Артема, зриваючи з його голови дроти та датчики. Як тільки останній контакт розімкнувся, він різко вдихнув повітря, наче людина, яка щойно випірнула з глибини, і розплющив очі. Його погляд був каламутним, гарячковим, але коли він побачив її обличчя, його зіниці розширилися.

​— Софі... — його голос був схожий на шелест сухого листя. Він спробував підняти руку, але вона безсило впала на матрац. — Ти... ти не мала приходити сюди. Це... пастка батька.

​— Я знаю, Артеме, — вона витерла сльозу, яка мимоволі скотилася по її щоці, залишаючи брудний слід. Вона все ще була зла на нього, її серце все ще кровоточило від його брехні, але зараз, бачачи його живим, вона відчула дивне, майже болюче полегшення. — Твій контракт із моїм батьком анульовано. Я зламала систему.

​— Контракт... — Артем важко закошляв, на його губах знову з’явилася кров. — Я... я підписав його, щоб виграти час. Щоб знайти Максима. Я знав, що твій батько не відпустить тебе, Софі. Він хотів використати твій мозок для завершення мережі... Я мав стати між вами.

​Поруч почувся слабкий стогін. Максим Волков поволі приходив до тями. Його пальці затремтіли, він повернув голову в бік брата.

​— Артем?.. — тихо покликав він.

​— Я тут, Максе, — Артем зробив неймовірне зусилля, перекотився на бік і перегнувся через край ліжка, хапаючи брата за руку. Двоє чоловіків, яких система розділила п'ять років тому, нарешті з'єднали свої долоні. — Все скінчено. Ми виходимо.

​У цей момент двері медблоку знову відчинилися. На порозі стояла Кароліна. Її плече було закривавлене, а в руці вона все ще стискала револьвер.

​— Батько заблокував ліфти, — швидко сказала вона, підбігаючи до Максима і падаючи перед його ліжком на коліна. Вона схопила його за обличчя, цілуючи в чоло, і на її очах вперше з'явилися справжні, людські сльози. — Максе... Боже, ти живий...

​— Кароль... — Максим слабко посміхнувся, впізнаючи її.

​— Нам треба йти, — Софія підставила своє плече під здорову руку Артема, допомагаючи йому підвестися. Він був важким, його бронежилет був липким від крові, але він тримався на ногах, стискаючи зуби від болю. — Кароліно, де технічний вихід?

​— Через підвал, де знаходяться резервні генератори, — Кароліна допомогла піднятися Максиму. — Але батько... він не випустить нас просто так. Він запустив повне випалювання серверних плат. Через три хвилини тут усе злетить у повітря через перевантаження літієвих батарей.

​Софія поглянула на Артема. Навіть зараз, поранений і виснажений, він дивився на неї з тією самою відчайдушною ніжністю, яка так сильно її лякала і приваблювала водночас.

​— Ти йдеш зі мною, адвокате, — сказала вона, міцніше перехоплюючи його за талію. — Ти обіцяв мені десять років в'язниці. Я не дозволю тобі померти раніше, ніж ти відбудеш свій термін у моєму житті.

​Артем ледь помітно посміхнувся, притискаючись лобом до її плеча.

— Як скажеш, підзахисна. Твій розрахунок — закон для мене.

​Четверо людей — дві сестри, чий батько збожеволів на цифрах, і два брати, яких цей божевільний ледь не знищив — рушили вглиб палаючого коридору, назустріч останній змінній у цьому смертельному рівнянні.